[english] shenanigans

Доволі таки загадкове слово яке приблизно можна перекласти (саме так у множині) як “пранк”, “прикол”, “развод” та іноді навіть “троллінг” чи “клеїти дурня”. Ну тобто щось таке що означає розіграш. Вимовляється як “шенАніґанс”.

У словниках:

Поїздка у Скотсдейл, Арізона

Поїздка по роботі, але цей пост буде просто купкою сумбурних параграфів з не менш сумбурними фотографіями.

Переліт з Сіетла у Фінікс займає 3 години. В той час як у Сіетлі десь +18, дощ і туман у Фініксі вже о 8 ранку сонце лупить яскраво-білими променями з безхмарного неба і в обід температура піднімається вище 40. Незважаючи на пустельну місцевість (а те що на фото це найзаможніші райони штату) повітря нема і тому дороги ідеально чисті – ні пилюки, ні рослин що засмічували б усе листям. І усі без винятку машини блискучі і чисті як наче щойно з автомийки.

 

Узяв собі на прокат Тойоту Королу (номер каліфорнійський – хтось аж звідти пиляв на прокатній машині). У мене ще в Україні свого часу було кілька знайомих які все охали і ахали яка розпрекрасна машина Корола і як вони про неї мріють. До речі за ті самі гроші можна було узяти Мазду 3 та Хюндай Акцент.

Перші враження були вкрай негативні: стеля низько, я майже торкався головою, сидіння нижче не опустити, третину виду спереді займає та сама стеля, дзеркало вузьке і зананто широке, меню приборної панелі заплутане і неінтуітивне.

Але покатавшись на ній я зрозумів що це насправді дуже хороша машина, та ще й за таку невисоку ціну (базова комплектація приблизно 18 тисяч у нас): неймовірно м’яка, приховує усі нерівності дороги; навіть при різкому прискоренні/гальмуванні не смикається, сидіння неочикуванно комфортні. Але головне повторюся це м’який і в той же час миттєво реагуючий на газ/гальмо хід який мене вразив. А ще неймовірно великий багажник.

 

Собі би я все одну її не став купувати: вже названа вижче низька стеля, незручна і некрасива приборна панель, навіть коли я відсунув сидіння на максимум назад і підняв руль на максимум вгору ноги мені заважали рулювали. Та і якість звуку доволі посередня чесно кажучи. Але головне що я звик до свого Форестера і наступна машина в мене теж скоріше за все буде джипоподібна.

 

Тепер по роботі. Як я вже згадував компанія має офіси у кількох містах (4 офіса в Арізоні, 2 в Каліфорнії, в штаті Вашингтон, Денвері, Бостоні, в Айові, …) і практично нема таких команд де всі члени сиділи б в одному офісі. Ось ця зустріч була спеціально для свіженайнятих працівників з усієї країни.

Перший день у нас була вечеря в ресторані де можна було поспілкуватися з іншими людьми, до того ж до нас завітало керівництво компанії. А на другий день було багато цікавого: бачення нового керівництва, зміни що відбуваються, плани на майбутнє, демонстрація роботи служби підтримки, екскурсія в дата-центр.

Але все по порядку.

 

До останнього року компанія керувалася однією людиною і лише з ростом перейшла під часткове керівництво інвесторів які і найняли колишніх керівників і архітекторів з Microsoft та Yahoo. Компанія завжди була бізнес-орієнтованою, а це фактично означало що робилося завжди те що може принести гроші просто зараз. Засновник є по своємо геніальною людиною, але одна річ створити з нуля компанію що заробляє мільярд долларів на рік, і зовсім інша – перетворити її на таку що заробляє десятки мільярдів на рік. Саме через проблеми росту почався пошук директора на місце якого і знайшли Блейка Ірвінга який свого часу керував Windows Live та  MSN що за розмірами близькі до GoDaddy.

 

Дуже цікаво було почути від нього про те які зміни відбуваються зараз і які плани на майбутнє. Взалі то одна з причин чому я приєднався до компанії в тому що змінюється абсолютно усе: стиль керівництва, процеси, правила, продукти, технології. Зміни неймовірно масштабні і потрібні в першу чергу тому що компанія росте просто вибуховими темпами і при цьому метод управління в усьому до недавнього часу був абсолютно ручним.

Ну от про своє бачення і плани, в тому числі плани на міжнародному ринку він нам і розказав. До речі від нього ми дізналися вражаючі числа кількості клієнтів, скільки середній клієнт приносить грошей компанії щороку, скільки ми втрачаємо не надаючи правильно послуги і таке інше. Наприклад те що якщо узяти 20 найбільших конкурентів то їхня сумарна доля на ринку все одно буде менша ніж у ГоДедді.

До того ж ГоДедді єдина компанія в світі яка створила продукти і процеси для обслуговування малого бізнесу (ціль – компанії розмірами до 5 людей) і вдало це робить маючи більше 12 мільйонів клієнтів.

 

Потім виступило ще кілька людей з керівництва, а потім нас повели у цент-підтримки клієнтів (це де люди на телефоні відповідають на питання).

До речі у ГоДедді один з найвищих у світі (в трійці лідерів) рівень задоволення клієнтів від обслуговування. У софтверних компаній щоб ви знали він як правило негативний. Дійсно обслуговування клієнтів є таємною зброєю ГоДедді. Одна з причин в тому що кол-центри розміщено в США, інша в тому що персонал високо кваліфікований і дуже швидко розв’язує проблеми, а крім того відповідає на питання та дозволяє визначитися клієнтам з тим що їм насправді потрібно.

Нагадаю що основними продуктами є: продаж доменних імен, хостінгу, електронної пошти, а також продаж стронніх продуктів як ВордПрес, Офіс 365 та інших. До того ж коли ви купуєте сайти у скажімо Майкрософт чи Гугла то насправді домен і хостінг купується у ГоДедді, а вже продавці розміщують там свої продукти.

 

Цілу годину кожному з нас дали можливість посидіти на телефоні і послухати як саме відбувається цей процес. Звісно в розмови ми не вмішувалися. Могло б здатися що це неймовірно нудно, але насправді година пролетіла як 5 хвилин. Наскільки різні люди і різні в них проблеми. Деякі жаліються на те що пошта в аутлук не працює, а коли їх просять перевірити ще й через веб-інтерфейс кажуть “я зараз не можу бо у мене інтернета нема, зробіть мені щоб пошта працювала”. Інші задають доволі складні технічні питання про тонкощі конфігорування різних сервісів.

Одна з відмінносей технічної підтримки ГоДедді в тому що працівники кол-центру не мають скрипта, тобто не слідують списку “перевірте що ваш комп’юте підключено до мережі, підведіть мишку до кнопки Пуск” і таке інше. Це дозволяє за якість пару хвилин вирішити проблему клієнта. А з іншого боку вартість такої підтримки неймовірно висока – не лише треба наймати туди людей з відповідною технічною освітою, але і добре вкладатися в їх навчання (це кілька місяців в компанії).

Одним словом – сподобалося.

 

Потім нас повезли в дата-центр. Свого часу я був на екскурсії у найбільшому дата-центрі Майкрософт в нашому штаті, але те що я побачив в Аризоні було незрівняно більше.

Дата-цент має свої специфічні проблеми – розміщення обладнання, заміна компонентів по живому, проблеми охолодження та відведення тепла, … Працівники провели на диво інформативну екскурію і показали багато цікавого.

До речі через те що ГоДедді реєструє найбільшу долю веб-адрес в інтернеті через дата-центри компанії проходить мінімум третина усього інтренет-трафіку планети пов’язаного з розкриттям доменних імен. По простому: коли ви у браузері набираєте щось типу 013x4nd2.wordpress.com  браузер звертається до одного з DNS серверів які знає із запитом “яка фізична адреса у сайта з таким іменем”. DNS сервер якщо не знає сам переспрямовує запит до іншого серверу про який він знає і так доки хтось не скаже фізичну (ІР) адресу сторінки.

 

Після того в мене ще залишився час побувати в іншому офісі недалеко (місто Темпі) та прогулятися обома містечками. Фактично Фінікс що за розмірами є 5-м містом в США давно поглинув усі маленькі міста навколо, але вони ще керуються незалежно і виглядають крім ділових центрів дуже автентично: усе одноповерхове (землі навколо досхочу), рослинність якась лише у дорогих та туристичних районах, люди на вулиці відсутні.

На цьому поки що все.

Вступ в “Стратегію” та Ленін Kreator

Усе нижческазане є художнім домислом і не пов’язане з реальністю, усі співпадіння з реальними особами та подіями є випадковими.

Згадав історію яку мало хто знає мабуть з моїх читачів.

Закінчував я школу у 1992 році і постало питання в який інститут поступати. На той час в нашому місті на базі ЦІПКа (Центральний Інститу Перепідготовки Кадрів здається) відкрили курси підготовки для бажаючих підтягнути свій рівень математики та фізики. Таке собі репетиторство. Якраз починалися голодні часи, треба було шукати де і як заробляти гроші.

Я ходив на ті курси, ходило туди не так щоб багато людей, школярів може 40 з усього міста. Але головне те що розумні і далекоглядні люди в керівництві розгледіли можливість і заснували інститут на базі наявних потужностей (Інститут Підприємництва “Стратегія”).

На той момент я навіть приблизно не уявляв чим хочу займатися і на кого вчитися, а ідеї були приблизно такі: щоб недалеко від дому, щоб за спеціальністю сидіти потім в кабінеті, а не на морозі голими руками в гівнах колупатися, щоб з військовою кафедрою.

От військової кафедри якось в “Стратегії” не було, але підкупало те що інститут був вдома (15 хвилин пішки), та від нього не тхнуло совковими старперами. Але головне що в новому інституті обіцяли давати студентам скільки часу працювати на ПК (це був час коли 286 процесори були вершиною прогресу, екрани в 11 дюймів показували або 16 градацій сірого, або 4 кольори, пам’яті було 640 Кб, і у найпотужніших моделей було 2 дисководи на 5-дюймові дискети, вінчестерів звісно не було). В результаті я подав документи в дніпропетровський гірничий інститут (тоді ще не Академію) та у “Стратегію”.

Але ще до вступу в новоствореному інституті запропонували усім хто ходив на курси спробувати скласти вступний іспит. Ну математику та фізику я здав наче нічого так, на 4 чи 5, не пам’ятаю, але нормально все вийшло і приводу для хвилювань не було.

А от третій іспит був з російської літератури де треба було написати твір на тему “Моя улюблена книга”. Ясно що всі подібні твори писали у школі і просто сіли і почали писати чому їм подобається “Бєспріданніца” чи “Мать”. А мені щось стрельнуло у голову і я написав чому “Світ смерті” Гарі Гарісона є моєю улюбленою книгою (на той момент так і було). В результаті мені сказали що писати твір про таку дурню це навіть на одиницю не заробити, але оскільки якусь оцінку треба ставитит треба то ставлять мені 2. Коротше не поступив я достроково і проходив через звичний процес.

Ось коли ми здавали ті іспити в “Стратегії” і сталася історія з Леніним.

Людям молодшим мабуть важко буде уявити, але Ленін, його прищур висіли над нами кожну мить нашого існування як якась інфернальна сутність. Починаючи з дитячого садочку: книги, вірші, пісні, портрети та бюсти навколо, цитати, фільми, значки та профілі на стінах (всі ці червоні уголки та політінформаційні стенди). Образ Леніна слугував виправданням будь-яких дій старших за положенням і дозволяв морально засуджувати нижчих за положенням. Це була якась чорна магія “а що б сказав дідусь Ленін”. Одна з причин чому я підтримую обома руками за руйнування усих отих ідолів – це наша історія, так, але хай історія лишається в музеях, бібліотеках та тематичних парках, а ці острівки совкізма як енергетичні чорні діри та монументи несмаку треба прибрати.

При цьому відношення до Леніна у дітей було від “пофіг, триндить собі що хочете” до “задовбали своїм Леніним, ідіть у баню”. Показово що наприклад із зірочок жовтенят потерши маленького Володю Ульянова писком об асфальт робили значок Iron Maden, якось ось так, тільки сильніше стирали:

Так от в “Стратегії” як і в кожному совєцькому закладі стояла велечезна голова Леніна, а за нею на стіні були якісь ленінські цитати.

Тепер відступ. На той момент західна культура проривала вже залишки Залізного Занавісу і до нас почала надходити в тому числі і важка музика. Я на той момент слухав thrash metal (ось тут почитайте ще – Як я почав, перстав і знову почав слухати metal). І хоча музика до нас доходила, проте інші матеріали як журнали чи ті самі платівки були неймовірно рідкими та дорогими речами. У кожного металіста, здається у кожного без винятку, на той час був свій зошит куди збиралася інформація про групи (склад, дискографія) і в тому числі абсолютно необхідним вмінням вважалося вміння малювати логотип улюблених команд. Це було цікаве заняття саме по собі, до того ж красиво оформлений зошит додава неймовірно до трушності і пафосності. Тож не дивно що кожен хто слухав метал міг при необхідності намалювати написи Metallica, Iron Maden, Cinderella чи будь-яких інших команд що були нам відомі.

Ну от, а тепер погляньте на ось такий персонаж що його з альбому в альбом тягнула німецька командна Kreator:

До речі такий плакат висів у мене над столом весь час мого викладання в тій же стратегії, цікаво було б зараз почути спогади студентів про свої враження від нього Smile А ось тут ще трохи моїх спогадів про часи викладання – Фото 2000-х років зі “Стратегії”.

Ну і от що реально могло прийти мені в голову коли я тинявся по напівпорожній будівлі, з якогось дива я тоді завжди мав при собі червоний олівець, і побачив гіганську насуплену лису голову на постаменті? Smile Так, правильно, тим олівцем через увесь лоб (а діаметр голови більше за пів-метра складав) красиво написав Kreator. І пішов собі…

Далі… Встиг я поїхати на вступні іспити в гірничий інститут в Дніпро. Оскільки в шкільному атестаті в мене були непогані оцінки то складав я вступний іспит комісії, а це означає що ти заходиш в кабінет де сидить кодло людей і більшість з них задає одне питання, а потім вирішують що з тобою робити. Все усно, все швидко. Математика – 5, фізика – 5. Англійську в СРСР вчили за спеціальною методологією щоб ніхто її не знав, а підготовка до вступних іспитів складалася із заучування на пам’ять монологів та діалогів. Ось мене питають про погоду (What is the weather like?), я переплутавши слова like і live починаю розповідати інший монолог: I live in Zhovti Vody. My family is… і так далі.

В результаті двійка з англійської, але оскільки я був один з небагатьох хто здав фізику на 5 то мене зарахували.

В той же час я поступив у “Стратегію” і було прийнято рішення йти саме туди. І ось я знову в Дніпрі, кажу що хочу документи забрати. Тут збирається невеличка компанія і починає мені розказувати чому я маю залишитися у них. Може вони і правильно казали, але аргументи від зовні некрасивих пристарілих людей про кількість професорів і аспірантів аж ніяк не можуть подіяти на школяра для якого все це дурацька нікому не цікава нудота. В процесі я сказав щось типу що “давайте не тягніть час, мені завтра вранці треба документи здати в Жовтих Водах” на що вони перезирнулися, посміхнулися і сказали “а, ну тоді у нас канцелярія закрита, от завтра і приходь за документами”.

Мене часто називають пофігістом, насправді я переймаюся багато чим, але мабуть не правильно це показую, або не розумію коли треба хвилюватися. От і тоді я спокійно погодився і пішов ночувати до родичів. Вранці прийшов за документами і під сміх “тепере ти нікуди не встигнеш і ПІДЕШ У АРМІЮ” забрав документи. Так само я не хвилювався у автобусі по дорозі додому (ех, а в ті ще совєцькі часи було усього 3 автобуси в день якими можна було дістатися з Дніпра у Жовті Води) і лише коли на пів-дорозі зрозумів що час закінчується почав хвилюватися.

І ось я на вокзалі (інститут на протилежному кінці міста), біжу що є сили, забігаю додому занести платівку “Мастера” (Talk of the Devil) яку я купив в Дніпрі, біжу далі. А в інституті в цей час з якихось причин люди що приймали документи ще не розійшлися і сиділи дивилися як я біжу, навіть потім мені вони ж казали що сперичалися за скільки хвилин я у них буду Smile Встиг коротше.

 

А до речі ось цей вініл “Мастера” був першим в СРСР де внутрішній конверт теж був з принтами – на ньому було тексти пісень надруковано.

А що ж Леніним? Оскільки він стояв собі в своєму куточку збоку від кабінета директора то довго напис ніхто не помічав. А десь через пів-року розгорівся страшенний скандал де кадри старої закалки вимагали ледь не організувати масові допити і знайти зловмисника. Навіть пропонували здатися добровільно. Оскільки минуло багато часу то все це лишило мене байдужим, а студенти почали навідуватися до Леніна щоб пореготати. Напис пробували відтерти, але щось зробили не так і лише глибше втерли його у голову. А що сталося далі я вже і не пам’ятаю – чи то стерли таки, чи просто прибрали ту голову.

Ось так любі мої антісовєтчікі. Усім щастя і здоров’я!

Neal Asher. Agent Cormac / Ніл Ашер. Агент Кормак (2001-2008)

Серйозна заявка на лідерство у галузі пригодницької наукової фантастики. Жваве оповідання, масшатбність, загадковість, епічність. І до того всього автор вміє передати емоції персонажів. Але особливо добре йому вдається насичувати світ що його описано дрібничками які роблять його реальним і дуже легко уявити собі всю картину.

Прихильники Поли Андерсон та Гарі Гарісона будуть у захваті.

https://www.goodreads.com/series/49124-agent-cormac

Gridlinked / Підключений намертво (2001)

 

Перша книга розкриває тему детективно-бойових дій з представниками невідомого виду (а може і чиїхось шпигунів що видають себе за інші цивілізації) які прикриваючись загадковістю і багатовіковою мудрістю починають втручатися куди не просили.

Розбиратися у ситуації доручено агенту Кормаку, Джеймсу Бонду майбутнього. Могутність його як агента витікає з постійного підключення до інформаційної мережі, але воно ж починає змінювати його як особистість.

https://www.goodreads.com/book/show/98046.Gridlinked

The Line of Polity / Пряма державного устрою (2003)

 

Тут вже мова йде про суспільний уклад де релігія регулює все людське життя, де люди щоб бути "богоугодними" фактично ведуть рабське існування. Ну там і супротив, і віруси що жеруть метал у космосі (подарунок від героїв першої книги) і знову динамічні бойові дії.

Треба також зазначити що перекладалися лише ці перші дві книги.

https://www.goodreads.com/book/show/511227.The_Line_Of_Polity

Brass Man (2005)

Ще не читав.

https://www.goodreads.com/book/show/414091.Brass_Man

Polity Agent (2006)

Ще не читав.

https://www.goodreads.com/book/show/511226.Polity_Agent

Line War (2008)

Ще не читав.

https://www.goodreads.com/book/show/2423152.Line_War

Starbuck (2011)

 

Історія гуляки-розгільдяя який одного разу дізнався що він є батьком 533 дітей. І звісно це новина відбилася на ньому і змінила його як людину.

Приємний, милий і добрий фільм з яким є де і посміятися і посумувати.

Але саме неймовірне те що фільм засновано на реальних подіях!

http://www.imdb.com/title/tt1756750/?ref_=nv_sr_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=_8XKccuB_ao&w=448&h=252&hd=1]

Delirious (2006)

 

Непогана історія про попелюшку чоловічої статі. І непогана вона не в останню чергу через неперевершеного Стіва Бушемі який як завжди грає психованого невдаху.

Папарацці знаходить собі асистента-бездомного, а того затягує у вир зіркового житття.

http://www.imdb.com/title/tt0412637/?ref_=nv_sr_4

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=fYxHfD77kTs&w=448&h=252&hd=1]

Road to Perdition (2002)

 

Цікавий, красивий і проникливий фільм про гангстерів. Злодії такі злодії, переживання такі емоційні і глибокі, суворі гангстери такі суворі, … Коротше усі молодці.

Фільм про вірність, про родину та конфлікти інтересів, цікава моральна задачка.

http://www.imdb.com/title/tt0257044/?ref_=nv_sr_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=IjbSYkY5hVA&w=448&h=252&hd=1]

Sid Meier’s Civilization V (2010)

 

Неймовірно вдале продовження знаменитої серії.

Покрокова стратегія де освновний упор відведено на бойові дії, але є і така собі економічна частина.

Розвиток міст, дослідження технологій, добування ресурсів і будування військ в кінці-кінців.

В грі є дипломатія, але вона мало що вирішує і баланс явно перекошено на бойові дії. З іншого боку війна тут дуже довга, марудна і дорога справа і без розвинених технологій та виробничих потужностей вести її довго не вдасться.

Гра неймовірно затягує і сівши пограти “на годинку, не більше” можна легко прийти до тями аж через 10-12 годин. Причому ми граємо в неї обоє, і Олена фанатіє від гри ледь не більше за мене. На сьогодняшній момент ми награли в цю гру майже 2000 годин.

Детальний огляд ось тут – http://lurkmore.to/Civilization.

 

 

Також існує версія під ХБокс, але через специфіку управління в ній реалізовано далеко не всі функції, все ж таки ігри цього жанр без миші важко собі уявити.

Вимоги, опис, скріншоти: http://games.gamepressure.com/game_info.asp?ID=14625

Оцінка на metacritic – 7.9/10 (http://www.metacritic.com/game/pc/sid-meiers-civilization-v), моя оцінка – 9/10.

Рекомендую і раджу встановити всі існуючі доповнення:

Die Krupps–2013–The Machinists of Joy

 

Хороша музика: енергійна, ритмічна, не важка і не агресійна при цьому. Усим класна, але занадто якось дискотечно, чи навіть синтетично звучить як на мене.

Проте треба відзначити що хоча я і не великий прихильник такої беззубої музики, проте багато речей в цьому альбомі мені сподобалося.

http://www.allmusic.com/album/the-machinists-of-joy-mw0002582889

Слухати тут: https://play.spotify.com/album/1hLdOcAkM381mrCHXjoTNV

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=H4foIeugYl8&w=448&h=252&hd=1]