HMDX Burst Portable Rechargeable

Ціна: $20

Призначення: Переносна колонка з вбудованим акамулятором, заряджається через USB, підключається до аудіо-виходу (міні-джек для навушників).

Загальні враження: Купив я її доволі давно, але з якихось причин користуватися почав лише нещодавно. І хочу сказати що річ ця дуже зручна і практично необхідна в наш час коли багато медіа контенту ми споживаємо з пристроїв зі слабкими можливостями відтворення звуку.

Дивно було б очикувати від такого пристрою якоїсь неймовірної якості звуку, я би сказав що найкраще він підходить для відтворення фільмів з планшеток і телефонів – звук гучний, чіткий і чистий. Тому також колонка дуже добре підходить і для інтернет-дзвінків.

Що стосується відтворення музики то колонка не вразить ні чистотою, ні частотами. Але якщо її покласти в іншу кімнату і накрутити гучність на повну то буде не гірше за якісне радіо.

В будь-якому випадку в порівняння з динаміками скажімо середнього лептопу якість звука незрівнянно вища.

Одного заряду вистачить на 3-4 фільми, повна зарядка займає значно менше однієї години.

Недоліки: Враховуючи ціну (схожі рішення від інших виробників коштують вдвічі дорожче) навряд чи вийде до чогось причепитися. Ну хіба що розміри б поменші. А вага і так непомітна.

На сайті виробника: http://www.hmdxaudio.com/hmdx-collection/burst-rechargeable-portable-speaker.html

Любий щоденник, розкажу тобі про події в Україні

Саме час згадати що первісно блоги були стоврені саме для ведення щоденників, тобто щоденних записів про то що поїв, куди сходив, скільки бабушок через дорогу перевів. Але все це мутувало у те що кожен блогер дуже швидко перетворюється на рецензента, журналіста або критика і починає писати чи звіти про подорожі, чи огляди/рецензії, а то і просто свою цінну думку з приводу якихось подій.

І головне що ніхто не веде блоги для себе, як вели щоденники, а завжди пам’ятає що там, з іншого боку інтернету, є читачі для яких блоген і старається.

А ось в мене склалося так що за останні кілька тижнів сталося кілька дуже важливих подій: зміна роботи, купівля житла, зміна спортклубу. Та до того ж ще і захворів кілька днів тому і весь менулий тиждень проходив з дуже поганим самопочуттям.

А тут ще таке діється в Україні. І як тільки я задумаю щось написати з цього приводу як бац, і вже не актуально, Україна ще вперед стрибонула.

Я вам скажу що реально весь світ охрєнів від такої швидкості і результативності. Навіть в Settle Times вийшла стаття про те що “ми тільки хотіли написати що Україна опинилася без влади і на порозі громадянської війни як вони примусили Раду працювати і продовжили нормальне життя”. Революція в Україні відбувається швидше ніж газетярі встигають писати статті! Ні, серйозно, на якийсь час Україна стала найдинамічнішою, найбільш передовою в соціально-політичному плані країною на планеті. От би скористатися цим шансом!

Далі йдуть сумбурні і не пов’язані одна з одною думки.

США, Європа

Якщо коротко то моя думка – ідуть вони нафіг. Коли народ України благав їх про допомогу через своїх представників, відомих на заході українців, через звернення громад, через листи та петіції США і Європа відморозилися і мямлили про недопустимість насильства.

В цілому зрозуміло чому так. У тих же США в Україні нема ніяких особливих інтересів. Якісь крихти бізнесу, але не достатньо щоб про них переживати, нічого серйозного. В США нема чисельної та впливової спільноти українців. В Україні американці навіть не можуть займатися геополітичними справами – занадто корумповано все і неефективно.

Та і пересічним американцям Україна малоцікава, для них це якась екзотика десь там. Китай, Індія, Азія, Європа, набагато рідше Росія – ось що буває у них в новинах і на що іноді звертають увагу. Не забувайте що американці незрівнянно більше уваги приділяють місцевим новинам ніж новинам з якихось місць не які вони не мають впливу і які не впливають на них безпосередньо (детальніше ось тут).

Тому коли хтось вам тулить про якість безумні гроші які США вливає в революцію в Україні можете розсіятися в лице, або плюнути туди ж – перед вами або не надто розумна, або зомбована якось совкодрочерською сектою людина.

Міліція

В моїй родині до міліції ставлення було не надто хороше. Ще за совєцьких часів дід та баба казали про міліціонерів “здоровий хлопець, руки ноги є, а сидить у людей на шиї, йди працювати, як не соромно?”.

Моє глибоке переконня в тому що в міліцію йдть ледацюги які бояться стати бандитами та невеличкий відсток цинічних кар’єристів. Ви можете сказати що навіть в міліції бувають нормальні люди. Так, може бувають, але ця отрута та життя трутня неминуче і з таких робить покидьків.

Історії з мого життя. Мені років 14, їду в гості до родичів. Електричка, станція П’ятихатки, заходить пара міліціонерів, роззираються і прямують до мене. Дакумєнтікі, нєту? Прайдьомтє с намі. Ведуть у свою конуру, пару разів кулаком в живіт, на ось швабру мий тут підлогу, тепер до стіни, обшук, забрали всі гроші з кишені (ну та там і небагато було), всьо, пішов звідси.

Крим, пляж, ніч, група хлопців і дівчат по 15-16 років сидять і теревенять. Підходить пара п’яних як чіп мудаків. Шо рассєлісь, в рожу может дать кому-то? Вон, смотрі, вон тот либітся, навєрноє давно нє получал. Дістає корочку – та я тєбя щас прістрелю, а вас всєї на 15 суток к зекам, пошлі отсюда… Що це було, для чого?

Апофеозом цього знахабнілого мудацтва став схоже “Беркут”. Віджерли собі харі, забули про совіть (яку може і не мали) і пішли катувати і вбивати свій народ за гроші якого і живуть. Дивлячись на все що вони чинили я пригадав як нам в школі розповідали про звірства фашистів – один в один.

В цілому міліція має спонсоруватися кожним містом незалежно і місто найматиме зі свого бюджету скільки міліціянтів скільки потреби є. До того ж міліція також може і має приносити гроші в бюжет міста – штрафи за усе що у нас заборонено, та те ж неправильне паркування. А міста і села що не можуть собі дозволити утримувати міліціянта можуть його арендувати на кілька годин на день у сусіднього міста.

Совєцьке сонне благополуччі

Ну якщо для воєнного покоління фізична праця сама по собі була святою річчю і нормальна людина мала важко працювати з точки зору моралі, бо інакше “люди засміють”, то вже для покоління моїх батьків усе змінилося.

З ростом бюрократії стала цінитися робота де добре платили і “щоб не по лікоть у лайні колупатися”. Стала цінитися робота в кабінетах де при совєтах можна було просто перекладати папірці і хоч і платили небагато зате в теплі і чистоті.

У нас в Жовтих Водах були пара великих заводів що працювали на воєнку де були працевлаштовані кілька сот інженерів. І після розвалу совка добре якщо кілька десятків з них змогли продовжити працювати по спеціальності (наприклад: http://tetra.ua/, http://www.positron.dp.ua/). І які історії про щасливе буття в СРСР усих цих спеціалістів ви думаєте я чую найчастіше? Історії про те як хтось примудрявся щодня спати по кілька годин за столом, про те як змагалися у шахи, підіймали гирі та ішні розваги щоб не здуріти з нудьги.

Крим

В цілому я кримчан не поважаю. Вірю що там є хороші люди, але в цілому це таке блювотне болото що навіть не знаю з чим його порівняти. Раби і діти рабів, люди без коріння завезені на чужу землю вусатим виродком. Їх діди, пам’яттю яких вони так пишаються не те що не заступилися за виселених татарів, вони за себе заступитися не змогли. Це люди які просрали свою власну країну (СРСР) за якою щоденно плачуть. Люди які не вміють і не хочуть працювати, а лише луплять гроші з туристів які з різних причин не можуть поїхати на нормальні курорти.

Люди які при усих тих грошах що падають на них просто з неба навіть не розуміють нащо будувати інфраструктуру і покращувати сервіс.

Це люди діти яких живуть в Україні і якщо не говорять то прекрасно розуміють мову, подорожують світом і працюють де завгодно. А вони бояться своїх дітей і звинувачують їх у зраді.

Китайці кажете заберуть Крим? Та хай хоч ескімоси – може хоч вони або примусять місцевих працювати, або просто витіснять їх.

Нація

Що таке українці? Революційні події показали що українці проявляються і об’єднуються проти чогось. Українці дуже різні: праві, ліві, ультрас, ліберали та лібертраріанці. Але об’єднуюча ідея – відчепіться від нас, інакше будемо битися.

Україна не має у нещодавній історії значних традицій державності, і це не погано, це не образа. На відміну від росіян для яких Держава, Імперія є дуже вагомими поняттями, ціннісю самі по собі українці не розуміють чому мають жертвувати свободою заради інтересів держави. В той час як росіяни згодні поступатися правами і навіть жертвувати життям заради держави українці готові класти життя за свободу. Ось такі два полюси.

Через це залог успішного існування України і самоідентифікації нації здається полягає в тому щоб Майдан був перманентним. В нашій Конституції має бути передбачений механізм Майдану щоб у будь-який момент часу народ мав право зібратися і примусити будь-якого мудака звітувати про свої дії, а потім вирішити що з ним робити. В цьому плані Майдан є навіть важливішим за закон, бо саме він відзначає що таке закон.

Влада і демократія

Треба змінити своє сприйняття влади. Це ні люди які панують нами, це люди яких ми як народ найняли за свої гроші для виконання певної роботи. Таким чином уся діяльність, включаючи приватне життя і фінансові справи держслужбовців починаючи з певного рівня мають бути публічно доступними з офіційних джерел будь-якому громадянину України.

А демократія сама по собі мені не подобається, я не вірю у рівністю людей і вважаю цю ідею не надто справедливою і надто штучною. Але схоже що саме демократичні механізми у довготерміновому плані діють найефективніше. Тоді, на мою думку, демократія щоб не перетворитися на охлократію, плутократію чи клептократію (що по факту і було в Україні) треба ввести певні обмеження. Право голосу не має бути гарантовано кожному. Наприклад люди що отримують гроші за безробіттям більше 6 місяців на рік не мають право голосувати, так само держслужбовці починаючи з певного рівня, злодії-рецедівісти, люди що проводять за кордоном більше 6 місяців на рік і які не працюють на державу при цьому (так, я поступлюся своїм правом голосу заради такого) та інші. Всі ці люди або є нахлібниками на шиї платників податків, або нічого не дають країні, або вже мають достатньо влади щоб своєю роботою впливати на державні механізми. Так само працівники силових та законотворчих відомств не повинні мати права голосу.

Героізм та бойовий досвід

Дуже страшно було б особисто мені вийти на Майдан, не кажучи вже про участь у супротиві беркуторасам. Може просто страшно зробити перший крок, може б і пройшло. Дивує несподіваний героїзм знайомих про яких би ніколи не подумав що вони полізуть у гущу подій, багато людей про яких думав що вони завжди будуть осторонь дійсно проявили себе як хоробрі і не байдужі люди. Кажу ж – українці така нація що здатна на героїзм коли виступає проти чогось.

А зараз в Україні з’явилися люди з унікальним досвідом і світоглядом. Люди які пройшли війну проти виродків. Подумайте лишень: лікари та медсестри що рятували людей у бойових умовах, волонтери що підтримували функціонування усих структур та механізмів Майдану, люди що займалися закупівлею, збиранням коштів, доставкою, інформаційною підтримкою. Про бійців що в прямому сенсі клали своє життя за свободу навіть говорити не варто. Всі ці люди отримали організаційний досвід у стресових умовах і це не має буту забутим. Це ж готові кризис-менеджери та люди які не будуть боятися висловлювати свою думку, не будуть витрачати своє життя на різну єрунду.

Росія, ех ти, Росія

Найгіркіше розчарування. Таких злобних масованих нападів, такого оскаженілого потоку дурниць я не пам’ятаю взагалі. Ні сперечатися, ні дискутувати з цим неможлив – такий ідіотизм пре. Просто масштаби та градус дурості вражають так що ні про який діалог і мови бути не може. Тут тобі і чай з наркотиками на майдані, і російську мову заборонили, і Донбас годує всю Україну, і якого тільки ідиотизму не почуєш.

Прекрасно розумію що це не вся країна така, але кількість недоумків в інтернеті просто вражає і не виходить добре думати про всю країну Sad smile

А вони ж колись пішли від нас, поламали нашу мову щоб зробити свою, забули історію та коріння… Так, чи що?

—–

Ось так любий щоденнику, до зустрічі.

Scosche sportCLIPS II Earbuds

 

Ціна: $10

Призначення: Спортивні навушники для бігу та інших видів діяльності.

Загальні враження: З самого початку лише побачивши ці навушники я був налаштований дуже скептично, та і ціна не говорить про якусь високу якість. Але на мій подив це одні з найкращих, якщо не найкращі навушники в тому плані що сидять у вухах під час бігу і про них можна забути.

Навіть непогані рішення як Sennheiser OMX 680 In-Ear Sports Earclip Headphone або Yurbuds Inspire Duro мені доводиться час від часу поправляти у вухах бо вони починають потихеньку випадати. Ці ж – сидять незворушно.

Не можна сказати щоб вони щільно облягали вухо чи глибоко б їх треба було запихувати. Ні, якось комбінація усього дає хороший результат.

Недоліки: Чому ж така невисока оцінка? Це через нікуди не годну якість звуку. Взагалі якщо оцінювати виключно по якості то вони б і двох балів не набрали.

Як правило навіть дешеві навушники можуть робити більш-менш щось одне добре, ці ж нічого взагалі не вміють Sad smile

Верхів нема взагалі, навіть писклявого дзижчання характерного для дешевих виробів. Низи наче через вату гупаю – розрізнити щось нереально. Середина достатня для того щоб мелодію розібрати.

Пробував різні стилі: метал – нерозбірливо, вата; класика – глухо і половина взагалі наче випадає; електронщина – не чути баса.

Ситуація виправляється якщо гучність накрутити посильніше (я десь на 20% слухаю), також це не буде проблемою якщо ваша музика оцифрована 128 кб/с та нижче.

На сайті виробника: http://www.scosche.com/sportclips-ii-sport-clip-earbuds-white

Specialized Sport Mountain Shoes

Ціна: $75

Призначення: Гірські велотуфлі.

Загальні враження: Пару таких туфель я використовую вже 4 роки: змагання (коли в мене ще не було дорожних і тріалтлонських), проїздки в дощ і холод, класи в спортклубі. В це важко повірити навіть мені але вони досі виглядають наче щойно куплені. Схоже я їх і до кінця життя зносити не зможу.

Що стосується інших характеристик то треба сказати що сидять на нозі вони дуже добре, ніякого дискоморту і звикати до них не треба.

Вставки сіточки до речі не мають під собою іншого шару матеріалу.

Недоліки: Єдиний недолік мабуть буде в тому що на ці туфлі можна встановили лише гірські педалі, наприклад Shimano PD-520. А виступаючі пластикові ребра дозволяють ходити без особливих проблем з замками.

На сайті виробника: Схоже така модель вже не випускається (а шкода), а новішу можна знайти ось тут – http://www.specialized.com/us/en/ftr/shoes/mtb-shoes

Jack McDevitt. Alex Benedict/ Джек Макдевіт. Алекс Бенедікт (1989-…)

Від автора неймовірно затягуючої серії “Космоархеологія”, але цього разу не чисто прогодницька, але і дещо детективна фантастика.

https://www.goodreads.com/series/42152-alex-benedict

A Talent for War / Військовий талант (1989)

Починається як фантастичний детектив, далі через якийсь авантюрно-дослідницький роман і бойову фантастику перетікає в помірковане моралізаторство і НФ.

Основна ідея – колись часи що знаходяться далеко в майбутньому від нас так само будуть загадковими для істориків ще більш далекого майбутнього. І вони, ті історики, так само будуть по крихтах збирати інформацію і намагатися її інтерпритувати.

Ну і ще є думка що «зривання покровів» це не завжди добре, іноді краще для всіх залишити історію прикриту вигадками міфів і пропоганди. Правда не завжди така що її хотілося б знати.

Сюжет побудованно навколо журналістського дослідження про реальні події одного героічного епізоду історії. А в результаті дослідження відкривається що герой був зовсім і не героєм, а епізод був скоріше ганебним.

В принципі все це доволі нудно, але автор вміє так описати найнудніші речі що ледь відірвешся від книги.

https://www.goodreads.com/book/show/352774.A_Talent_for_War?bf=1000&from_search=true

Polaris

Ще не читав.

Seeker

Ще не читав.

The Devil’s Eye

Ще не читав.

Echo

Ще не читав.

Firebird

Ще не читав.

Jeff Noon. Falling Out of Cars / Джеф Нун. Ті що випали з машини (2002)

Постапокаліптична картина світу викладена у психоделічній формі. Чи то люди, чи то механізми заражені «шумами» що не дають адекватно сприймати інформацію, дзеркала – найнебезпечніші об’єкти…

А взагалі то книга з тих сюжет яких можна розказати лише повністю пересказавши книгу.

Згадується сучасна проблема з вимиранням бджіл через мобільний зв’язок – ретрансляційні станції передають сигнали які збивають з пантелику бджілок, ті плутають дорогу, губляться, не приносять нектар у вулик. Поки що вони просто повільно вимирають (з року в рік їх усе менше і менше). Але колись критичну межу буде перейдено і вони тупо зникнуть за 1-2 роки. А тепер уявіть собі що Земля опинилася на дорозі (чи в зоні) якогось «сигнал» що збиває наші органи почуття і процеси мислення. Безвихідь і повна нерозбериха…

І читати важкувато, постійно які психоделічні виверти (цим і обумовлено таку низьку оцінку).

https://www.goodreads.com/book/show/17383089-falling-out-of-cars?bf=1000&from_search=true

Чому GoDaddy?

Думаю спочатку треба відповісти на питання що за компанія така GoDaddy і чим вона займається Smile

Компанію було засновано у 1997 році у пустельній Арізоні, містечко Скотсдейл. Основний бізнес продаж доменних імен, хостінг та інші послуги з продажу інтернет-продуктів (електронна пошта, WordPress, Office 365 і так далі). Засновником був ветеран американської армії який побачив нішу на ринку інтернет послуг з комбінування продажу імен з хостінгом веб-сайтів. Очевидна на сьогодні ідея на той час була доволі новою, нагадаю що це були часи коли мало хто міг повірити що колись користувачі не знатимуть точно який в них процесор в ПК, які у нього розмірі кешів, скільки пам’яті і таке інше. От і з вебом так було – є організації у яких ти купуєш доменне ім’я, є у яких купуєш сервери для розміщення свого сайту, а продавати їх разом це те саме що продавати комп’ютер ціляком, кому це може бути потрібно?

Спочатку компанія називалася Jomax Technologies, але керівництву вона не здавалася достатньо яскравою і крутою і в 1999 році придумали назву GoDaddy. По нашому це було б щось типу ТатоВперед! Доволі провокативна назва для такого не надто модного бізнесу яка надає компанії ненудного іміджу.

Бізнес ріс і коли в 2001 році реєструвати доменні імена стало можна більше ніж через одну компанію GoDaddy стала за обсягом долі ринку наближатися до конкурентів. І ось у 2005 році вийшла реклама під час Суперболу (30 секунд реклами легко можуть коштувати в цей час 4-5 мільйонів доларів – це шоу яке дивиться одночасно найбільша кількість людей в світі). Ціль реклами була не рекламувати продуки, а не дати глядачам забути про саму рекламу:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5qXqAwSGGTQ&w=448&h=252&hd=1]

 

Розрахунок спрацював, і хоча феміністки та моралофаги ще кілька років йшли піною з приводу цього роліку за одну ніч (!) доля на ринку для компанії зросла з 19 до 25 відсотків.

Далі компнанія працювала з Ван Дамом та відомою гонщицею Данікою Патрік (дуже відома в США):

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=9_YneSM0ItA&w=448&h=252&hd=1]

 

Саме після цього Ван Дам вже робив рекламу для Вольво.

Гонщиця тут біжить у костюмі, вона не настільки страшна насправді Smile

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=uFNXRIe9jU0&w=448&h=252&hd=1]

 

Ось збірка сексистської реклами компанії:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=O5WwnQ0Mh6Y&w=448&h=252&hd=1]

 

Це щоб ви розуміли що в очах середньостатистичного мешканця США компанія виглядає як мінімум як не нудним місцем для роботи.

 

Власник компанії збудувавши успішний бізнес мав своє бачення і не розумів необхідності вкладатися у створення платформ та взагалі уніфікувати рішення. Його переконання в тому що робити треба виключно те що приносить гроші зараз. В результаті росту компанія отримала купу дубльованих рішень, інфраструктур та процесів.

Також несподіваний ріст на ринку, а особливо вибуховий ріст на закордонних ринках типу Індії чи Китаю призвів до того ща за останній рік кількість працівників зросла ледь не вдвічі.

До речі для порівняння з модними Фейсбуком чи Твітером які проїдають гроші інвесторів ГоДеді минулого року мала 200 мільйонів чистого прибутку (це після всіх операційних розходів, виплати зарплат і іншого). Це при тому що вони ще навіть акції не випустили.

Отже що ми маємо? Компанію з найбільшею долею ринку (12 мільйонів користувачів що платять від кількох до кількох десятків доларів у місяць), з неймовірно гетерогенною інфраструктурою (усі ОС та мови програмування які тільки можна уявити в цьому бізнесі). Компанія почала фазу активних змін: перехід до еджайлу, уніфікація платформ, розробка фреймворків, уніфікація процесів та інше.

Більшість з цих змін пов’язана з тим що в 2001 році власник продав 65% компанії за 2.5 мільярди доларів (точна сума не відома) і до керівництва компанією прийшли люди з Майкрософт (сьогодняшній директор компанії був віце-президентом МС і одним з керівників Яху, він привів з собою архітектрів що працювали в МС). Як ви розумієте ці люди знають що треба вкладатися в розробку платформ і уніфікація, а також у процеси. На мою думку такі масштабні зміни дуже цікаві, а поки що невеличкий розмір компанії (поки що приблизно 5000 людей) і можливість особисто поговорити з людьми рівня головного архітектора надають можливість багато чому навчитися.

Додайте до того ж геогрфічну розподіленість – навряд чи є хоч одна команда де всі люди сиділи б в одному офісі і ось вам найекстремальніший екстрім…

Ну на цьому технічна частина поки все, треба пережити перші враження і через пару місяців написати ще один пост.

А з цікавого можу сказати таке. Компанія повністю відмовляється від десктопів (в нашому офісі їх жодного нема) і всім видають або Windows-,  або Apple-лептопи (на вибір). У мене HP EliteBook 8570p.  Щоб ви не лазили читати специфікації просто скажу що це машина з процесором i7 та 16 Гб пам’яті Smile На робочому столі у яблочинків стоїть ще великий монітор, а у віндузятників док-станція та два 22-дюймові монітори. Таким чином у мене робоче місце з трьома моніторами.

Ну от так якось. Давайте питання, спробую відповісти. Таємниць видавати не буду бо поки що не знаю про що можна писати, а про що ні. Фото офісу та ніштячків у ньому зроблю на днях.

Плавання у турбо-тазіку…

…вірніше у тому що називається “машина для плавання”, або “нескіченний басейн” – http://en.wikipedia.org/wiki/Endless_pool#Volume-driven_machines. По суті це чудо технології являє собою видозмінену джакузі і призначенна для плавання “на місці”.

Один наш знайомий поділився з нами запрошеням на фейсбуці. В Сіетлі в ці дні проходить виставка-ярмарок усіляких компаній що надають послуги пов’язані з будинками (дах, вікна, двері, опалення, сад, кухня, спальня) де в тому числі були представлені різні міні-басейни, джакузі і ось ці “нескінченні басейни”.

 

Одни з компаній (http://www.aquaquip.com/index.cfm/category/83/swim-spas.cfm) не просто виставила коллекцію тазіків ван, але і придумала заповнити одну з них і увімкнути і запросити волонтерів поплавати. Умови участі – кожен учасник зобов’язувався проплавати “на містці” одну годину, а за це компанія жертвувала 600 доларів у який благодійний фонд. Вигіда їх зрозуміла – біля ванної в якій хтось плаває зупиняється набагато більше людей і затримуються вони набагато довше. В цілому думаю задумка їм окупилася.

Взагалі то кажучи я чомусь думав що це буде щось типу спортклубу де будуть стояти кілька таких басейнів, але коли приїхав на місце зрозумів що буду як хом’ячок у колесі на виставці Smile Проте відмовлятися і не думав – чому нехтувати шансом попробувати щось таке що може більше ніколи і недоведеться пробувати?

 

Ну а тепер враження.  Конструкція ванни по суті є модивікацією джакузі. Ця конкретно модель мала ширину приблизно 2.5 м, і довжену метрів зо 4, а то і більше. На одній стороні встановлено 3 “двигуна” (вибачайте, я термінології не знаю) які видають напор води. Силу напору можна регулювати.

Цікаво що басейн можна використовувати не лише для плавання, але і для бігу (наприклад після травм) та навіть греблі – всередині можна кріпити спеціальні сидіння та працювати веслами.

 

Перші 20 хвилин плавання були дуже некомфортними і я подумував кинути це діло. Почну з мінусів технології.

По-перше, у воді яка спрямована на плавця є кульки повітря, та і самі струмені добряче так б’ють. Уявіть собі що вас в лице на протязі години поливають зі шланги доволі сильним струменем – ніякої мови щоб зосоредитися на техніці. Далі є проблема протікання окулярів через те що вода постійно бурлить на обличчі. Плавати треба у масці типуAqua Sphere Vista, а то і ще чомусь конкретнішому. Мої окуляри текли весь час і очі червоні і на другий день.

 

Крім того не зважаючи на силу потоку ноги вже знаходяться у стоячій воді і просто грести ними не вийде просто, далі напишу чому. Коротше ноги тонуть і замість грести ними треба напружувати прес, спину і боки щоб залишатися горизонтально у воді.

Неможливо також перевалюватися з боку в бік “вкручуючись” у воду – струменем одразу зносить до бортика. До того ж нормально руками з докладаннями сили не вийде та і не варто – допливеш до переднього бортика і опинишся в зоні де наче подушками по голові весь час колотять.

Після всього вищесказаного і випробуваного на собі нарешті через 20 хвилин я знайшов зону в якій комфортоно плавати – на фото і відео там де на бортиках стояться пляшки з водою рекомендується тримати голову, в моєму випадку голову треба було тримати ще далі. Крім того на воді треба бути максимально пласким і непорушним як дошка для серфігна і лише без зусиль кидати руки перед собою. Ні, спраді, докладати зусиль не треба було взагалі. Єдине що тримати ноги паралельно поверхні. Мабуть з поплавком між ногами було б краще плавати.

AquaQuip Swim from 0lexandr on Vimeo.

Ну а після того як знайшов місце та спосіб плавання проблем не було взагалі ніяких і доплив нормально.

Чи варта така штука своїх грошей? Якщо ви пловець чи тренуєтеся до змагань з плавання чи тріатлоно то ні – правильну техніку тут взагалі використовувати не можна. Проте якщо для вас плавання від фітнесу то можливо, чому б і ні. Але найбільший сенс така річ мабуть матиме в центрах де людей відновлюють після травм – ось там біг з меншим наватнаженням на ноги та інша активність у воді будуть корисні. Та і до того ж поставивши таку штуку дома навряд чи ви її більше кількох разів на рік будете використовувати, а у вищеназваних закладах постійний потік людей і їм така штука буде корисна.

Ціна від 20 тисяч доларів є хоч і висою, але все ж таки обгрунтованою враховуючи розміри та особливості технології. Все ж таки якась вчетверо менша джакузі легко на 4 тисячі затягне, а тут двигуни ж потужніші.

Ну от і все.

Bob Shaw. Land and Overland / Боб Шау. Верхня і Нижня Земля (1986-1989)

 

У нас ця серія більше відома під назвою “Астронавти у лахмітті”.

Сюжет усіх книг побудовано у світі з доволі веселою фізикою де простір між планетами заповнено киснем і переміщуватися між ними можна за допомогою повітряних куль.

https://www.goodreads.com/series/43500-land-and-overland-series

ImageThe Ragged Astronauts / Астронавти у лахмітті (1986)

Найцікавіша і єдина варта уваги книга серія. У світі з приблизно середньовічним рівнем розвитку одночасно стається екологічна та політико-соціальна катастрофа. І на фоні цих подій завзятий головний герой досліджує повітряний простір в результаті чото на повітряній кулі долітає до іншої планети (Верхньої Землі).

Події у книзі розвиваються настільки стрімко що здається ледь встигаєш за ними.

https://www.goodreads.com/book/show/854067.The_Ragged_Astronauts?bf=1000&from_search=true

ImageThe Wooden Spaceships / Дерев’яні космольоти (1988)

Цю книгу я почав читати по інерції – наскільки потужний імпульс і бажання продовжувати дала перша книга серії… І зав’яз десь посередині. Вимучений сюжет висмоктаний з пальця на рівному місці і бажання автора протягнути героїв через усю серію дають про себе знати примітивізмом і табуном роялів у кущах.

За сюжетом на Верхній Землі простолюдин головний герой першої книги стає ледь не адміралом “космічного” флоту і лізе в політику. В результаті стається революція і герой вимушений тікати на Нижню Землю де усі б мали бути мертвими, але там виявляється все ще живуть люди.

Головна претензія у мене до книги в тому що такі значні соціальні зміни як описано у книзі просто не можуть відбуватися так швидко. Таке було і в першій книзі, але та була цікавою і їй прощалося багато.

https://www.goodreads.com/book/show/883712.The_Wooden_Spaceships

ImageThe Fugitive Worlds / Світи-біженці (1989)

Неймовірна туфта у якій онук головного героя намагається розібратися з проблемою перевалочної станції між планетами та стикається з інопланетянами. Сюжет скаже випадковим чином від політичних хитрощів та зговорів до переслідувань зі стріляниною та польотами на інопланетній техніці.

Не подолав цю книгу, кинув читати десь на половині.

https://www.goodreads.com/book/show/883714.The_Fugitive_Worlds