І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук ). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи

Мій результат на сертифікаті – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2008.asp?bib=6180

2009, 2010 – ?

Чомусь не знайшов у себе поста про цей старт. Або пропустив, або щось тоді сталося. Вже чесно кажучи і не пам’ятаю.

2011 – 21 км – 1:29:56

Детальніше тут – 2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56.

2012 – марафон – 3:23:48

Тут я вже біг повний марафон, деталі тут – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012.