Дарую вам на Новий Рік цю казочку! Щасти вам і нехай у наступному році усі ваші плани здійснюються по максимуму!
Жили-були у темному туманному лісі лисичка Гульнара та зайчик Ізяслав. Дуже сильно вони дружили між собою, так сильно що іноді аж ясна в них кровили. Так і казали про них в лісі що мовляв коники це вам не равлики, а Гуля з Ізею тим більше не равлики. Дуже мудрі мешканці жили в тому лісі і часто розумні речі казали.
А колись давно в тому лісі ледь не сталася велика пожежа, ну як ледь не сталася… Принаймні так деякі казали що мала б статися велика пожежа, але славетна саламандра Савл врятував весь ліс і його мешканців повісившись на акації. Ну принаймні родина диких свиней так усім в лісі казала – Савл, кажуть, за вас повісився, віддячимо же йому за наше спасіння добрими вчинками і радісними думками! А хто не думає радісно той остання жаба і не місце таким серед нас.
А як же, спитаєте ви, свині ті знали що у когось думки не радісні? Та все дуже просто – вони придумали що п’ять разів на місяць усі звірі повинні збиратися біля гнізда котрогось зі свинської родини і радісно лишати під деревом щось цінне зі свого майна. Бо, бачте, якщо тварина лісова і справді вдячна вчинку Савла то і розлучиться з статками своїм легко. А хто невдячний був, чи не дуже радий того вішали поруч із засохлим на сонці Савлом щоб знав як воно не легко було ліс рятувати.
Ну так от, було значить в лісі велике свято, день народження Савла. І пішли Гуля з Ізею на болото збирати ряску щоб значить потім з неї балабеників наліпити і почастуватися ними на свято.
А у Ізі колись був дядько що без вісти пропав на роботі. Працював він водієм молоковозу на будівництві. У молоковозі тому перевозив цеглу з залізо-бетонного заводу в школу. Дядько дуже любив зайчика Ізяслава і часто пригощав того цукерками які відбирав у дітей в школі коли приїздив туди з цеглою.
А якось дядько не повернувся з роботи. Спочатку подумали що як завжди десь по дівках пішов і молоковоз пропив, та коли минувся п’ятий рік то зрозуміли що пропав дядько. Мабуть, подумали, загинув героїчно. Воно таке траплялося в лісі що як якась тваринка переп’є, не дочалапає до нори і засне просто неба то гине героїчно. Особливо багато героїчно гинуло зимою.
Ну значить продали родині Ізі медаль дядькову і стали вони родиною героя. А все одно бува згадають дядька який він добрий був, і що тільки чужих дітей бив, своїх майже не чіпав, і що сильно радів усім дням народження Савла, так сильно що кожного разу треба було новий молоковоз йому видавати. Ну герой справжній, зараз таких не роблять.
Ідуть значить лисичка Гульнара з зайчиком по болоту, пісні народні співають, жукам лапи відривають. Аж тут бачать – колесо з болота стирчить. Ну вони на те колесо пострибали скоренько і давай собі думати звідки воно тут і для чого. Довго думали, старалися, пару разів навіть побилися. А потім і допетрали що то дядьків молоковоз догори ногами у болоті лежить. Зраділи, заспівали – кажуть як молоковоз тут то значить і дядько десь живий. Тре тіко пошукати де нога з болота стирчить, під нею значить і дядько.
Лише в болоті шукати не стали, смердить там занадто, та і набридло. Пішли шукати в магазин. Йдуть, радіють, планують як ото при живому дядьку в них ще й медаль героя буде. Може і квартиру дадуть тепер?
Аж тут їм на зустріч ціле кодло лісових мешканців – ідуть, співають, лапами махають, кричать – Савл повісився, вдячні йому! Гуля з Ізею тоді лише згадали що сьогодні якраз же день народження Савла, а в них і ряска є. Забули вони в магазин йти, побігли до інших тварин і гукають – А ось у нас ряска на балабеники, радіємо за Савла! Звірі їх оточили, по плечах плескають, стрибають, усі раді, п’яні. Діставайте свою ряску, – кажуть – закусювати нею будемо! Аж тоді лисичка з зайчиком згадали що вони тваринки і у них нема ні одягу з кишенями, ні торби де б ту ряску можна було б носити. Ой, – кажуть – а ми ж тваринки, нам же нема де ряску носити. І всі звірі засміялися.
Так лисичка і зайчик забули знайти свого дядька.