U.D.O.–2013–Steelhammer

 

Взагалі до першого прослуховування свіжих робіт легендарних команд і музикантів завжди є певний острах розчарування. Дуже часто такі нові роботи або є самоплагіатом, або просто на набагато нижчому рівні ніж те що принесло їм славу, або вже не цікаве бо не сучасне.

В данному ж випадку побоювання не справдилися. Мені особисто все сподобалося. І нехай я не великий прихильник цього стилю, аде даний альбом із задоволенням можу прослухати 2-3 рази поспіль і жодного разу не занудьгувати.

Романтичний метал 40-річної давнини зіграно так добре що забуваєш усі новомодні фішки які чекаєш від інших команд. Це просто дуже добра музика що на 100% залишається в межах стилю і при цьому ще і чепляє.

http://www.metal-archives.com/albums/U.D.O./Steelhammer/370143

Слухати: U.D.O. – Steelhammer

Якщо ви почали слухати метал коли ще в нас навіть не знали про існування стилів у ньому цей кліп поверне вас у тепле лампове минуле:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=_sMIQToKF8I&w=448&h=252&hd=1]

Slayer – 2009 – World Painted Blood

 

За всю свою історію Slayer жодного разу не видали альбом який би можна було б назвати невдалим. Не всі вони визначні та геніальні, але усі без винятку на дуже високому рівні.

На цьому диску маємо повернення старих часів певною мірою – швидше ніж декілька попередніх альбомів і надзвичайно агресивно. Безумна енергія просто пре через край.

http://www.metal-archives.com/albums/Slayer/World_Painted_Blood/249794

Слухати: Slayer – World Painted Blood

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=_MHn5bb85Lw&w=448&h=252&hd=1]

Our Idiot Brother (2011)

 

Позитивний фільм який варто дивитися хоча б для того щоб покращити собі настрій.

Брат-ідеаліст що занадто просто ставиться до життя опинився без житла і його сести передають його одна одній. В той же час сести намагаються вирішити свої життєві проблеми… Ну і виходить така весела побутова комедія де наче і є якийсь глибокий сенс про те що треба менше перейматися тим що не можеш контролювати, а з іншого боку все настільки просто в цьому фільмі що ніякого іншого сенсу шукати і не варто.

http://www.imdb.com/title/tt1637706/?ref_=fn_al_tt_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=1yvn8a16B9Q&w=448&h=252&hd=1]

Sukkar banat / Caramel (2007)

 

Іранський фільм від якого місцями аж перехоплює подих. Це реально фільм світового рівня без усяких поблажок типу “ну як для рушникоголових фільм ще й непоганий”. Ні, дійсно сильний фільм.

Це любовна історія з дрібкої драми та комедії та місцевим колоритом. Історія роману працівниці перукарні з одруженим чоловіком, а в той самий час в неї закоханий інший чоловік… Та стандартний сюжет тисячі яких.

Проте може залишитися певний сум після перегляду – все ж таки це не розважальний фільм.

http://www.imdb.com/title/tt0825236/?ref_=fn_al_tt_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=zpCZfBWo6Ds&w=448&h=252&hd=1]

Highway (2002)

 

Гідний уваги фільм в якому головні герої тікають від злих бандитів і по дорозі зустрічають веселі пригоди, дивних і цікавих людей, справжнє кохання і все інше що вони б мали зустріти у подібного типу фільмі. Ну власне це і весь сюжет, 99% його.

В кінці історії герої прибувають у Сіетл якраз на похорони Курта Кобейна.

Насправді глибинний смисл (якщо припустити що в подібних фільмах він справді присутній) в тому що дружба і кохання (навіть швидкоплинне) – це це крихітні, прекрасні і надзвичайно рідкі діаманти у сірій пилюці буденності.

В цілому не відверте лайно.

http://www.imdb.com/title/tt0165361/?ref_=fn_al_tt_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=tRcRY9qCirg&w=448&h=252&hd=1]

Seattle Marathon–я вперше пробіг його у 2008-му

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

 

 

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

 

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи Smile

 

Мій результат на сертифікаті – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2008.asp?bib=6180

2009, 2010 – ?

Чомусь не знайшов у себе поста про цей старт. Або пропустив, або щось тоді сталося. Вже чесно кажучи і не пам’ятаю.

 

2011 – 21 км – 1:29:56

Детальніше тут – 2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56.

2012 – марафон – 3:23:48

Тут я вже біг повний марафон, деталі тут – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012.

Як ми ходили на Доктора

Важко в це уявити, але є на світіт серіал який знімають вже на протязі 50 років. Так, це відомий усим “Який Доктор?” великим прихильником якого є Олена.

 

Перші випуски знімали на плівку яку потім повторно використовували (ніхто не очикував що саме цей серіал з десятків що їх тоді знімали проживе так довго). З тих старих серій відновлено лише звукову доріжку, і цінителі можуть ті епізоди переглянут зі звуком і зміною фотографій на екрані. Свого часу знімали навіть мультфільм про Доктора, також знято було пародію з Аткінсоном (Містер Бін) в ролі доктора.

 

У серіала неймовірно заплутана нумерація епізодів – сезони діляться на арки, а ті діляться на глави. В залежності від того як рахувати серій усього існує від 155 до 694. Нарешті BBC замучалася з цією плутаниною і в 2005 році перезапустила серіал. Якщо вам не цікаві старі серії то можна сміливо починати саме з 2005 року. Проте нумерація не сказати щоб стала простіше – номера докторів не співпадають з номерами сезонів, до кожного сезону знімають пріквели та спеціальні випуски, був навіть сезон без серій виключно зі спеціальних випусків. Тому коли кажуть “11-й Доктор” це означає та ж саме що “7-й сезон”, тобто 7-й Доктор в офіційній нумерації… ну чи якось так.

 

 

До 50-річчя серіалу BBC зняла спеціальний святковий 90-хвилинний епізод який можна дивитися як незалежний фільм. Справа в тому що Доктор іноді помирає (від смертельної рани чи від старості) після чого регенерує. Як правило є зв’язуючі епізоди які показують загибель “старого” Доктора і “народження” нового у іншому фізичному втіленні. Ось і цей фільм став таким собі перехідним епізодом. При цьому навіть можна його пропустити і продовжити дивитися серіал – смерть і регенерацію Доктора тут не показали, дали лише зрозуміти що час останнього Доктора добігає кінця.

 

Сайт присвячений цьому фільму – http://www.doctorwho.tv

 

По всьому світу з нагоди ювілею пройшов показ цього фільму (про сам фільм – Doctor Who 50th Anniversary Special: The Day of the Doctor (2013)), причому показ тривав лише один день і обмежену кількість сеансів. У нас, наприклад, фільм показували далеко не всі кінотеатри, та і то в більшості з тих що показували був лише один сеанс.

 

Публіка в черзі була що називається гіки (найближчий переклад мабуть буде “задроти”) що фанатіють від Доктора, причому на диво багато було школярів років 13-15 на вид. Хоча і літніх людей було чимало.

 

Зал був забитий повністю, народ сприймав фільм дуже позитивно – вболівати за своїх, хлопали і кричали. Першу появу Теннанта на екрані (10-й Доктор) зустріли аплодисментами.

 

Фільму передували сцени де Доктори вводили нас у курс справ і юморили. Взагалі перші хвилин 20 здавалося що це комедія – дуже хороший і розумний гумор, зал реготав без зупинки. По завершенню фільму ще хвилин 30 показували як проходили з’омки і взагалі як відбувається робота над серіалом, теж цікаво було подивитися.

 

Несподівано трагічна історія у минулому самого Доктора додали серйозності фільму і було це зроблено добре і вдало. Герой став ще глибший і сценаристам відкрився ще більший простір для експерементів у майбутньому. До того ж трюки з подорожами у часі не вдаються у розважальних фільмах, а тут, якщо зважати на певну казковість, все дуже продумано і протиріччя не такі вже й помітні і геть не псують задоволення.

 

В чому ж такий успіх серіалу? Дуже добре написано про це в статті на лурці – http://lurkmore.to/Doctor_Who. Якщо коротко то Доктор хоча і живе неймовірно довго і має фантрастичний корабель не є супергероєм і не вирішує усі проблеми силою та технологіями. Він скоріше що називається язиком “вибалтує” собі вихід з найскрутніших ситуацій і по ходу рятує цілі планети. До того ж хоча у нього постійно поруч симпатична компаньйонка ніяких романтичних стосунків між ними не буває – у Доктора інша фізиологія, та і спостерігач йому потрібен тому що “як ніхто не бачить який я крутий то для чого ж я тоді стараюся?”.

 

Вороги Доктора, або просто погані хлопці, теж не якісь картонні персонажі. Мотивація у них приземлена, а тому зрозуміла та доволі реалістична. Ті ж Далеки що схожі на перечнеці з автоматами в своїх броньованих корпусах приховують потворні тільця мутовані від радіації рідної планети що її самі далеки і зруйнували колись. Ті події змінили їх мораль і зробили їх непримеренними борцямя за гінетичну чистоту інших створінь (а який найкращій спосіб крім вбивати “неправильних” є?). А такі створіння як Янголи взагалі можуть налякати вразливих людей на довго – вони щось типу потвор що зачаїлися в темряві кімнати, але ще страшніші.

 

Звісно що вся ця “глибина” (все ж таки це не наукова фантастика) з’явилася з часом завдяки тому що Доктор не обмежений простор і часом і може зустрічатися з тими ж створіннями знову і знову. А сценаристи користуються цим і поглиблюють історію і мотивацію усих дійових осіб.

 

Коротше мені сам похід на фільм сподобався, хоча повторюся я не великий прихильник Доктора. А як було з показом цього фільму в Україні?

Doctor Who 50th Anniversary Special: The Day of the Doctor (2013)

 

Спеціальна серія (90 хвилин) Доктора зроблена на 50-річчя шоу. Можна дивится якщо ви навіть не знайомі з самим серіалом. Події у фільмі розгортаються незалежно від інших серій, хоча звісно є багато посилань, але нічого критичного що б завадило розумінню сюжета.

Автори в повну силу викорастили вміння Тардіса (поліцейська будка – корабель Доктора) подорожувати не лише у просторі, але і у часі. Сюжет побудовано саме навколо подорожей у часі коли Доктор допомагав сам собі у вирішенні проблемних ситуацій.

На екрані одночасно присутні аж 3 доктори: два вже знайомі з серіалу, та самий перший – “нульовий” Доктор. Також є певна трагедія в історії Доктора яка робить персонаж ще глибшим. Є хороший гумор, особливо на початку де іноді здається що це комедія.

Що стосується самого фільму. Я не надто великий прихильник – для мене в цій фантастиці забагато фентазі і пригод. Але Олені яка у нас фанатіє від цього серіалу не так щоб сподобалося аж на 5 балів – каже забагато діалогів та монологів. Каже що цей епізод схожий на святковий торт – забагато калорій, ще й вишенька зверху, поки їси то смачно, а в результаті і не поїв толком.

Фільм по всьому світу показували лише 1 день в кінотеатрах у обмеженій кількості показів, так що як ви пропустили показ то тепер лише на дисках чекайте.

http://www.imdb.com/title/tt2779318/?ref_=fn_al_tt_1

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=7z6FMCqYrBo&w=448&h=252&hd=1]

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.