Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

image

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

 

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

 

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

 

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

 

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

 

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

 

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

 

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

 

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

 

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

 

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

 

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

  • на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
  • дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
  • хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
  • широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

 

Що не сподобалося:

  • огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
  • сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
  • На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
  • У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

      А ще я протупив з фоторгафіями – ми знімали на наші з Оленою телефони, а оскільки я користуюся своїм девелоперським телефоном то мені іноді доводиться його перепрошивати. І от після повернення я свій і перепрошив в черговий раз забувши про фото на ньому Sad smile Тому все що ви бачите це фото які робила Олена, або я на її телефон.
      А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

    А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.

    Bohren & der Club of Gore–2004 – Black Earth

     

    Красива, повільна, в’язка музика.

    Початок ночі, густий туман, жовті каламутні ліхтарі на вулиці горять через одни, незатишно, холодно, страшенно хочеться спати, депресія…

    Коротше джаз – музика багатих і товстих. І надзвичайно уповільнених в даному випадку. Таких уповільнених що у них напівзастиглий клей замість крові.

    http://www.allmusic.com/album/black-earth-mw0000335915

    Слухати: Bohren & Der Club Of Gore – Black Earth

    [youtube=http://www.youtube.com/watch?v=f5b_JCNoX80&w=448&h=252&hd=1]

    Hummingbird / Redemption (2013)

     

    Дуже незрозумілий фільм. Здається що знімальна команда весь час боролося з перемінним успіхом за те що саме вони хочуть зняти. То фільм про кримінал, то бойовик з ветераном війни, то пригоди крутого бандита, а то і просто якась соплива драма героям якої не співчуваєш.

    Фільм чесно кажучи не надто хороший, але завдяки своєму рваному ритмові та несподіваним змінам стилю не дає сумувати. Проте вдруге дивитися його ви навряд чи захочете.

    http://www.imdb.com/title/tt1893256/?ref_=nv_sr_2

    [youtube=http://www.youtube.com/watch?v=82XwtyTU_1k&w=448&h=252&hd=1]

    Tenkû no shiro Rapyuta / Castle In the Sky (1986)

     

    Неймовірно цікавим має бути цей мультфільм для дітей. А для дорослих… Ну ж що ж, дорослі можуть ненадовго забути про свій вік і захоплено спостерігати за пригодами на екрані зовсім як діти.

    Вважаєеться що Міядзакі почав з себе робити легенду аніме саме з цього трошки дитячого фільму.

    http://www.imdb.com/title/tt0092067/?ref_=fn_al_tt_1

     

    [youtube=http://www.youtube.com/watch?v=McM0_YHDm5A&w=448&h=252&hd=1]

    Valkyrie (2008)

     

    З невідомої причини не сприймав нормально Тома Круза до цього фільму. Але цей фільм примусив мене змінити свою думку про нього. Прямо як наче навмисно для нього роль придумали, хоча і засновано все на реальних подіях (заговір проти Гітлера та спроба його вбивства).

    Так, цей фільм абсолютно не такий як наші воєнні фільми, і навіть і близько не про те про що наші. Радянські фільми про війну намертво просякнуті незламанною волею радянського народу до перемоги та коварній тупістю німецьких фашистів. Ніяких тонкощів типу політичних ігор чи причин прийняття тих чи інших річень – в основному наші фільми про всі події оповідають на рівні рядових солдатів.

     

    http://www.imdb.com/title/tt0985699/?ref_=nv_sr_1

    [youtube=http://www.youtube.com/watch?v=FHtCaVtryiE&w=448&h=252&hd=1]

    Aqua Sphere Vista

    Ціна: ~$35

    Призначення: Маска для плавання. Це маска, а не окуляри – скло більше, широка резинова прокладка на пів-обличчя. З іншог боку це зовсім не маска для пірнання і в ній можна плавати так само як і в звичайних окулярах для плавання.

    Загальні враження: В цій масці я плаваю на всих тріатлонах. На відміну від окулярів Aqua Sphere Kayenne в яких я плавав раніше маска має рідя переваг. По-перше, в ній набагато більше повітря всередині ніж в будь-яких окулярах, а отже і запітніває вона не так сильно і швидко. По-друге, тут простір один на обидва ока, тож якщо вода і затікає то не в одне око (що реально бісить коли не можеш зупинитися і поправити), та і місця знову ж таки більше щоб навіть з якоюсь кількістю води всередені пливти з комфортом. Ну а по-третє, широка резинка дозволяє (теоретично) одягти маску з першого разу так щоб вона не протікала (а для мене це традиційна проблема). Та і сліди після плавання лишаться не під очима, а на щоках та лобі Smile

    Недоліки: Оцінка не максимальна тому що все ж таки не завжди її вдається з першого разу одягти так щоб не текла, доводиться переодягати. Ну та мені з усими без винятку окулярами так таланить, щось чи я не так роблю, чи з обличчям щось не те. Ну і резина дуже швидко жовкне і маска починає виглядати сильно поношеною дуже швидко (це взагалі характерно для усіх окулярів цього виробника).

    На сайті виробника: http://www.aquasphereswim.com/us/products/eye-protection/adults/74

    2013-10-13–Victoria Marathon

    Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

    Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

    Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

    Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

    З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

    Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

    Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

    Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

    Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

    У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

    А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

    В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

    Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

    Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

    Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

    Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

    Фаст-фуд в США

    Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

    Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

    До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

    Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

    І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

    Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

    Кава

    Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

    • Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
    • Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

    Дешеві забігайлівки

    За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

    • McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
    • KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
    • Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

    Піцерії

    Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

    • California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
    • Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
    • Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

    Сендвічі

    Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

    • Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
    • Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
    • Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
    • Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
    • Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

      Мексиканська їжа

      От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.

    • Chipotle Mexican Grill –  швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
    • Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

    Солодощі

    Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

    • Buskin-Robbins, Dippin’ Dots –  бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
    • Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
    • Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
    • Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

    Напої

    Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

    • Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

    Вищий клас

    Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

    В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

    • Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
    • Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
    • Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
    • Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
    • Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
    • Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

    Пропущене

    В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

     

    Ну от наче і все. Смачного вам!

    Annihilator–2013–Feast

     

    На жаль нічого схожого на старі роботи цього колективу у даному двох-дисковому альбомі нема Sad smile

    Колись команда боролося за звання однієї з найшвидших в стилі, а тепер видає щось ледь трошки краще за глемове блювотиння Bon Jovi чи Poison. Ні, Анігілятор завжди був знаменитий своєю мелодійністю, але в цьому альбомі крім мелодійності більше нічого і нема. Я чесно кажучи навіть не знаю заради чого варто було б це слухати.

    Сам я прослухав альбом кілька разів лише з поваги до минулого команди, але так нічого хорошого і не знайшов. Одна лише обкладинка варта уваги. І це сумно. Що сталося з командою яка колись видавала ритмічне швидке рубалово від якого кришилися пломби у зубах, але робили це так ніжно і лагідно що вухам погано не ставало? Де все це поділося? Не лишилося нічого крім цукру з неприємним присмаком.

    Навіть уявити не можу на яку аудиторію розраховано таку музику.

    http://www.metal-archives.com/albums/Annihilator/Feast/378137

    Слухати: Annihilator – Feast

    [youtube=http://www.youtube.com/watch?v=U5PDr8lstKE&w=448&h=252&hd=1]