2013-09-15-Kirkland Triathlon

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

 

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

 

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

 

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

 

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

 

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

 

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

 

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

 

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

 

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

 

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

 

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

 

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

 

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

 

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

Aqua Sphere Zip Fitness Swim Fins

 

Ціна: $35 (вже не випускаються)

Призначення: Призначенні для тренувань – вдосконалення техніки ніг.

Загальні враження: Мені усе подобається. Головне чому вони нам підходять це можливість використовувати одну пару мені і Олені – застібка навколо щиколотки дає можливість дуже швидко і зручно міняти “розмір”. Зрозуміло що одна й та модель дорослому і дитині не підійде, але для різниці в 3-4 розміри проблем ніяких не має були.

На нозі м’які, ніде не тиснуть і не дратують, причому якщо застібка раптом зпаде то сама ласта ще мінімум пару басейнів протримається.

До того ж красивий колір Smile

Недоліки: Мабуть лише те що розмір у них маленький і тому мабуть ноги навантажуються не так сильно як з повнорозмірними ластами. Але з іншого боку в тріатлоні ідеальна техніка ніг не настільки важлива як в чистому плаванні, та до того ж ноги треба берегти для велосипеду і бігу.

На сайті виробника (новіша модель): http://www.aquasphereswim.com/us/products/training-fitness/282

Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків

imageНайбільше місто штату Орегон через яке ми проїзджали кілька разів, але вперше провели провели в ньому деякий час кілька днів тому.

До речі в США багато міст що називаються Портланд, і деякі з них більш знамениті на східному березі. Отже тут йдеться виключно про Портланд в Орегоні Smile

Місто пишається своєю дивакуватістю та тим що воно наче застрягло у 80-х роках минулого сторіччя. Тут дуже органічно буде ходити вулицями з касетним плеєром, вусами-рулям, носити великі яскраві пластикові прикраси або бігати в коротесеньких спортивних шортах і майці.

Місто дуже дружнє до велосипедистів, причому якщо навколо Редмонда та Сіетла взагалі велосипедистів хоч і багато, проте 99% з них складають спортсменти, то у Портланді люди їздять на прогулянкових (не спортивних) велосипедах у звичайному одязі. Помітно більше велодоріжок ніж у Сіетлі.

Взагалі найбільшим остахом міста здається є те що його можуть сплутати чи зарахувати в одну групу з Сіетлом.

Сіетл, хоча і меньше набагато, але як місто однозначно відоміше в культурному плані в тому числі: музика, фільми, великі компанії як Microsoft, Amazon, Boeing, Costco, … Портланд з іншого боку місто увіковічене в серіалі “Сімпсони” (план міста на заставці серіалу, прізвища героїв – назви вулиць в Портланді).

Варто лише проїхати по мосту що веде через річку Коламбія і є кордоном між штатами Вашингтон і Орегон як одразу і опиняєшся в Портланді.

 

Портланд недарма називають містом мостів. Їх там багато, але головне те що вони якихось абсолютно неймовірних розмірів, вигинаються дугами і перетинаються одне з одним, звиваються у якісь гігантські вузли і то пірнають одне під одне, то йдуть згори одне одного.

 

Емблемою міста є троянда яку можна побачити не лише на вивісках та логотипах, але і на каналізаційних люках та машинах місцевих служб. В місті є великий парк частину якого займає трояндовий сад (варто відвідати).

 

Центр міста по якому ми переважно і гуляли склав дуже дивне враження. Не дивлячись на високу щільність офісних будівель та великий за розмірами центр людей на диво мало. Враження було таке що це субота чи неділя до обіду, а між тим це була 3 година по обіду і аж до темряви.

 

Завдяки довгій і красивій набережній Портланд дуже схожий на Ванкувер, лише у Ванкувері набережна не річкова, а океанського заливу. До того ж цент Ванкувера цільно забудовано хмарочосами, Портланд же доволі невисоке за американськими мірками місто. Навіть у Сіетлі я б сказав цент міста вищий.

 

Друга річ що робить Портланд схожим на Ванкувер це кількість бомжів у центрі міста. Але на відміну від неймовірно смердючих створінь у Ванкувері в Портленді це переважно молоді люди (в районі 20 років) які сидять та сплять під стінами великими компаніями і зовсім не смердять. Якби не спали просто неба під якимось лахміттям то навіть одягом би не відрізнялися від пересічних перехожих. Взагалі схоже це більше стиль життя ніж на бідування – деякі з часом перебісяться і повернуться у “нормальне” суспільство (сподіваюся).

 

Що ще можна згадати з таких коротких відвідин? В центрі є кілька броварень в одній з яких ми куштували різні сорта пива крихітними порціями. В місті (в парку) є японський сад (вхід – $10). Витратьте кілька хвилин на перегляд ось цього альбому – , всі фото постити не збираюся щоб остаточно не перетворюватися у фотоблогера Smile

 

Взагалі якби мене спитали то я б сказав так, я хотів би жити і працювати в цьому місті. Мені дуже сподобалося як його великі розміри поєднанні зі спокоєм на вулицях, як там затишно навіть у центрі, як там легко було орієнтуватися навіть без навігатора і які там дійсно дивакуваті і спокійні люди. Ну це те враження що в мене склалося з того недовгого часу що ми там були.

 

Не зрозуміло чому місто так недооцінене і чому про нього так мало знають у порівнянні з тим же Сіетлом. Коротше як раптом трапиться нагода то не пропустіть це чудове місто.

 

Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

 

За останні три тижні сталося багато різного (наприклад: до нас приїхав тато у гості, ми багато подорожували навколо, навіть прийняли участь у ще одному місцевому тріатлоні), але зараз я просто опублікую кілька додаткових світлин що я їх знайшов в інтернеті в якості доповнення до посту 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA.

 

От зараз дивлюся на ці фото і приємно згадати – і дистанція достатньо коротка щоб не страждати занадто, і одночасно не надто коротка щоб відчувати відсутність швидкості. І погода хороша була…

 

Єдине що ми на старт тоді ледь встигли, але такі пригоди з часом починаєш сприймати більше у гумористичному ключі.

 

Ну от в принципі і все Smile

 

Lake View Cememtery, Seattle, могила Брюса і Брендона Лі

Так, знаменитий майстер і його його син поховані поруч у Сіетлі.

image

Вперше відвідати їх могили ми поїхали у травні 2009-го, а нещодавно я з батьком який у нас гостює завітав туди знову.

Кладовище не надто велики, розміром з пару кварталів і розташоване на пагорбі з якого відкривається красивий вид на спальну частину міста і озеро. Зимою вид красивіше бо багаточисельні дерева не перекривають його своїм листям.

 

Місце дуже спокійне, я би навіть сказав затишне. Могильні пам’ятники розташовано у доволі хаотичному порядку. Є дуже старі, майже невидимі серед трави плити 18-го сторіччя на яких вже витерлися усі написи.

Мертвих тут схоже спалюють на попіл і ховають в урнах, а замість розкопувати землю вкладають ці урни у кам’яні коробки в землі зверху яких постелено траву.

 

Також наскільки я знаю за місця треба платити постійно (цін не знаю) і роблять це друзі, родичі чи фонди якість. А як тільки місце звільняється то його займають кимось іншим.

У траві доріжок нема, і оскільки могили розміщено не по сітці то не дивлячись під ноги дуже легко по багатьом з них пройтись і не помітити.

 

Що ж стосується поховання Брюса і Брендона то плити у них доволі скромні, є набагато більші і багатші пам’ятники. Проте біля них як нам сказали завжди хтось є – люди їдуть з усього світу щоб відвідати це місце. Попередній раз ми були там рано вранці у вихідні, йшов дощ, але люди були. І в цей раз ранком робочого дня там хтось стояв коли ми приїхали.

 

На плитах завжди лежать монетки з різних країн (батько поклав туди і монетку з тризубом), іноді квіті і якісь папірці з написами, а також чомусь апельсини. Проте щоб не склалося хибного враження це не потік людей, а 1-2, рідко більше людини на протязі 20-30 хвилин. От такий потік.

Сайт кладовища складається з 5-6 сторінок одна з яких присв’ячена місцезнаходженню могили Лі. Доволі дивно що у них там ніде нема ні карти, ні назви доріжок. Орієнтуватися неймовірно важко.

 

В принципі на таких кладовищах можна і гуляти як у парку, єдине що просять дивитися собі під ноги і не порушувати тишу сильно.

Одну з частин кладовища зайнято переважно китайськими похованнями, ближче до центру старі і великі пам’ятники, сучасні поховання розкидано випадково і як правило чим сучасніше тим простіше плити і пам’ятники.

 

А ось це ми натрапили якраз як відбувалися похорони. Розриту (читай відкриту) могилу вистелели штучною травою навколо щоб не топтатися по землі. Потім під’їхали люди, поставили труну на каталку і наче понесли її, а насправді покотили.

 

Потім з самої каталки труна якимось хитрим способом спускається вниз і все це діло потім працівники кладовища закривають бетонною плитою і застеляють рулоном свіжої трави.

 

Навколо кладовища просто упритул розташовано будинки, а озеро про яке я згадував наспавді не так вже й близько, просто його добре видно з пагорба.

 

Також мені сподобалося що деякі пам’ятники зроблено у вигляді лавочок на яких можна посидіти. Та тут і без того в звичайних парках можна побачити лавочки, столики, або і просто великі каменюки з табличками “На пам’ять про такого-то”.

 

Ну і ще кілька фото щоб передати атмосферу.

 

 

Ви міліцейська собака…

 

Коли я ще працював викладачем в інституті довелося якось нам (викладачам кафедри “Комп’ютерних та інформаційних технологій”) вигадувати екзаменаційні задачі, тести та інше все для ДЕКу (Державної екзаменаційної комісії). Задачі усі мали бути зроблеми за зразками і повинні були починатися фразами типу “Ви інженер-математик великого підприємства і у вас прорвало трубу з лайном…”, тобто зробити вигляд що все це мало відношення до виробництва і народного господарства.

І так нам стало в один момент нудно що якось ми з колегою почали додавати цікаві деталі у задачі. Ось наприклад так:

Ви міліцейська собака. Співробітник наряду міліції що прибув на місце самогубства зачепив повішенного і той почав гойдатися на мотузці. Змоделювати … враховуючи що довжина мотузки … вага повішеного …
І так нам тоді смішно було пам’ятаю…

Коротше конкретно для вище наведеної задачі треба у якості рішення було написати програму яка показувала на екрані маятник що хитався відповідно до якихось введених параметрів.

Потім ми почали видумувати "смішні" перші речення до вже готових задач, типу "ви радіохвиля яка проходить крізь стіну з іридію", чи "ви кактус на столі програміста", або навіть “ви кішка що п’є воду з калюжі, побудуйте хеш-таблицю на основі двоз’язного списку”. В одній з задач у списку вхідних даних було в тому числі вказано що “нема ніякої ложки”. Були також більш-менш нормальні типу “Ви інженер-програміст великого паперово-сталелитейного комбінату…”.

Стосовно мілецейсько-собачої та інших задач ми навіть не сумнівалися що їх просто викинуть при перегляді матеріалів, ну а ми звісно посміємося зі здивування чи обурення більш відповідальних осіб. Але як не дивно задачі усі до однієї пройшли перевірку на місцевому рівні. Пройшли вона і в якихось більш високих комісіях в однієй з дніпропетровськиї академій.

А причина проста – ніхто нічого не читає. В кращому випадку пару абзаців першої та останньої сторінки та весь текст переглядають по діагоналі на предмет чи нормально його оформлено. Хоча це в свою чергу результат того що треба писати, друкувати і читати багато сміття, бо ж "вища школа", "типові програми", "міністерські постанови" та інша ботва що покликана імітувати високоінтелектуальну діяльність.

Ось, а задача таки комусь потім попалася на іспиті. Навіть програму пам’ятаю. Більше того – в наступні роки (я вже не працював в інституті) задачі додавалися та доповнювалися. Навіть розказували історію як одна студентка підійшла на іспиті до комісії і почала жалітися що вона не хоче бути кішечкою яка п’є з калюжі. Ото мабуть професура приїзджа здивувалася тоді Smile

SUP або верхи на дошці з веслом у руках

Я останнім часом взагалі нічого не пишу бо часу нема – до нас тато у гості приїхав і ми по черзі катаємо його і показуємо різні дива Smile

Але цей пост нову (для нас) навколоспортивну розвагу – SUP (Stand Up Paddling). Цей вид діяльності (не будемо називати його спортом) почав набирати популярніть роки зо три тому, а зараз жодень пляж не обходиться без пункту прокату дошок.

 

Самі дошки для початківців доволі широкі (можна стояти “ноги на ширині плеч”) і не надто довгі.

Перший і єдиний урок триває не довше 10 хвилин: як ставати у весь зріст, як падати, як грести щоб не втомлюватися.

 

Починають усі з позиції сидячі, або на колінах, потім пробують стати на ноги. Для нас з Оленою це була друга спроба, а на перший раз я опинився у воді більше 10 разів. Взагалі це неминуче на перший раз, крім хіба випадку коли ви займалися у цирковому кружку чи ще десь де вас навчили тримати баланс на кулі.

А от на другий раз я вже жодного разу не впав.

 

Щоправда вода у нас дуже спокійна, а от на хвилях від моротних човнів що пролітають мимо можна легко злетіти у воду. Особливо важко встояти на хвилях якщо вони йдуть збоку, краще розвернутися до них передом або задом.

Також вітер може бути проблемою. Хоча грести стоячи ефективніше через те що працюють не лише спина і руки, але і ноги, проте парусність вища. При сильному зустрічному вітрі швидше вийде грести сидячі. Та і взагалі вітер треба враховувати якщо думати про швидкість (є навіть змагання з цього спорту з дистанціями у десятки кілометрів).

 

Що ж складного ще крім того що постійно треба тривати рівновагу? Перші хвилин 15-20 постійно наружені ноги і від цього вони втомлюються. Але з часом тіло починає само краще балансувати і ноги розслабляються.

Далі починає працювати прес і боки. Хоча вони не напружені весь час. але постійні мікрокоригування позиції тіла примушують ці м’язи працювати. Нема такого відчуття наче качаєш прес, проте м’язи укріплюються дуже швидко.

Якщо звернути увагу на тих що несамовито гоняють на дошках то у них як правило усі м’язи хоч і не великі проте рел’єфні.

 

Одна сесія триває 2 години (меньше нема сенсу, довше буде вже занадто виснажливо). Вартість прокату у нас складає 20-30$ на годину, проте є групон через який можна це все зробити ще вдвічі дешевше Smile

Відпочинок хоча і проходить спокійно проте спалює нормальну таку кількість калорій і через півтори-дві години ви можете прийти до тями за спустошеними тарілками їжі.

 

І взагалі одні плюси у такого спортувідпочинку: інтенсивність вибираєте самі і вона на якість не впливає, прекрасні види, прохолода, тиша, медитативність, можна розбавити за бажанням елементами змагань. Коротше рекомендую.