Pro-Tec Athletics Pre-Cut Kinesiology Tape

 

 

Ціна: $15

Призначення: Терапевтична смуга для прискорення відновлення після травм та запобігання травм. Детальніше про призначення можна почитати ось тут – Еластичниа терапевтична смуга.

Загальні враження: З усього що я пробував до цього часу це найкраща і до того ж найдешевша смуга.

Чепляється намертво, без проблем сидить 5 днів (більше 3 ви навряд чи витримаєте), спокійно переживає біг, велосипед та навіть плавання. В ній можна спокійно приймати душ і не хвилюватися. Та і після усього того зняти її не так просто і буде схоже трохи на процес депіляції (якщо ноги як у мене не голені).

В наборі два рулони – один спеціально порізано “виделкою” для коліна, інший – просто прямокутні шматки.

Недоліки: Виглядає у порівнянні з іншими брендами абсолютно непрезентабельно, більше схоже на фарбовану мішковину. Але на функціональність це ніяк не впливає.

На сайті виробника: http://www.pro-tecathletics.com/56978/648232/Knee/Precut-Kinesiology-Tape.html

Деякі дитячі спогади про СРСР

З самого початку хочу сказати що в мене ніякої особливої нелюбові до совка нема, натомість є шалена нелюбов до брехні про те як добре і безтурботно жилося в СРСР і як там усім роздавали путьовки в Артек.

Власне не хочу особливий якийсь совкосрач розводити, цього добра і так в інтернетах забагато. Нехай це буде частиною мемуарів Smile

Комуністи – сволота

Саме так якось мені сказав мій дід Андрій. Він взагалі говорив усе просто і максимально конкретно, не соромився лайно лайном називати. Я був зовсім маленький і вже не пам’ятаю що я спитав у нього, пам’ятаю щось про війну, щось типу “а чого ти не захотів бути комуністом” чи ще щось таке ж пришелепкувате. Мабуть під впливом якого фільму про війну де йдучі в атаку червоноармійці казали “як не повернуся то прошу вважати мене комуністом”.

Ну от сказав він мені таке і щось там я ще розпитува про як же так і чому. Ну от він мене і питає – ти хоч раз бачив комуніста щоб він не сволотою був? А комуністів то я особливо не знав, єдине що зі школи пам’ятаю що вони страшенно нудні і як приведуть якогось старпера в актовий зал триндіти про плєнуми та партію то можна завити з нудьги.

Потім мені вже піздніше мама казала що дід з бабою часто сварилися з приводу того хороші ті комуністи чи ні, і навіть здається він не дозволив їй вступити в Партію, хоча це точно не знаю.

Щоб не було зайвих питань скажу що дід до останнього дня як водив машину мав у задньому склі портрет Сталіна і взагалі антісовєтчиком ніколи не був. Пам’ятаю часто казали як багато і добре він працює (був трактористом) і взагалі жодного разу не чув щоб хтось на нього ображався. Думаю на війні зіткнувся він з якимись політруками, а може ще якось зрозумів усю суть комуняк.

Ці його слова я ніколи особливо не обмірковував, але щось таки мабуть у сприйнятті змінилося.

Супер обгортка для морозива

Батько виписував свого часу журнали “Юный техник” та “Техника молодёжи” (взагалі з читвом в СРСР була тоска та бзсхднст) і там серед іноді цікавих речей та оповідань американських фантастів довго і нудно розписували про досягнення совєцької науки і техніки.

І ось якось я прочитав що десь там придумали якусь багатошарову обгортку для морозива в якій воно може не танути якийсь значний час. І вже ця технологія впроваджується.

Я питаю в батька – а коли воно вже буде в магазинах?

– Ніколи, – каже він мені.

– Чому?

Ну і тут він мені пояснив на пальцях про план, про те як зарплатня ні директора, ні інженерів, а тим більше ні працівників не залежить від цієї обгортки. Та і до того ж винахідники свою премію отримали, показову партію морозива у цій обгортці випустили на якусь чергову виставку, нашо далі паритися?

Через кілька років ми групою були в Києві на ВДНХ, і там, у залі “комп’ютерної техніки” екскурсовод розкозував нам про якість комп’ютерізовані класи де вчитель перевіряє екрани учнів та виконання завдань оцінюється автоматично, показував нам стенди. Ну і як якось зауважив обережно що в школах такого не буде бо нікому воно нафіг не потрібне… Що тут почалося! І через таких як я у нас комунізма довше чекати ніж треба, і діди за мене невдячного воювали… І так все це противно, і видно що сам він у це не вірить, а відчитує на автоматі.

Брєжнєв – маразматік

Другий мій дід якось сказав мені показавши на Брєжнєва в телевізорі – диви як у нього рука труситься (Лєонід Іллічь тоді з іншими жопомордими комуністами приймав якийсь парад з Мавзолея), він явно чимось хворий. Думаєш така людина і правда може керувати такою великою країною. Потім помовчав і додав – ти ж розумієш що казати таке другим не можна. Бо хоч це і правда тебе будуть лаяти і стидати, а мати проблеми через слова було б дурним ділом. Я, – каже – просто хочу щоб ти звертав увагу на те що дивишся, а не просто побачив і забув.

Дід Коля (от скільки років вже пройшло, аж страшо, а як правильно його називати не знаю – тоді казав “дєдушка Коля”, зараз мабуть би правильно Микола, але я ніколи його так не називав) хоч і не був інтелегентом чи ІТР-ом яким, проте цікавився наукою і технікою, виписував “Науку и жизнь”, водив мене в ліс і розказував про рослини. Дось пам’ятаю як він мені ще зовсім малому розказував про те як виникла Земля та Сонячна Система, про еволюцію, ще багато про що я і не пам’ятаю навіть…

 

Будеш погано вчитися – станеш двірником

Самі вчителі в школі навіть несвідомо доводили те що теза про рівність в СРСР то туфта. З точки зору вчителів діти які добре вчаться виногороджуться тим що після інституту потрапляють на роботу де можна сидіти весь день в кабінеті. А ті хто погану вчаться йдуть в ПТУ (у нас казали “в бурсу”), а потім вже стоять усі заляпані біля станків.

Та і моральний облік деяких вчителів прямо скажемо не сприяв вірі в комуністичні ідеали. Не знаю чому, але здається в усьому СРСР не було нормального вчителя трудів – придуркуваті алкаші, або мужички собі на умі. У нас і той і інший був. І ще кілька на замінах. Ну і один з фізруків до компанії з ним, класика.

Одна наша вчителька переривала свій ліричний плач про мораль та совіть істеричними воплями – гнідаааа, мазгі па стєнкє размажу! – як тільки хто починав шепотітися на уроці. І ця ж вчителька лаяла однокласниць за надто короткі спідниці (а у всих форма була однакова) – у, повиростали корови, совісті нема ноги виставляти! – А сама при цьому перебиралася жити від одного мужика до іншого з квартири в квартиру.

Проте система працювала і для школярів. Можна було готуватися до виступів на якихось місцевих зборах “ми скоро будемо комсомольцями” і офіційно байдикувати на уроках типо пишучи промову. Правда нудно це було страшенно, тому я, наприклад, обмежувався малюванням антивоєнних плакатів. Малюю я не дуже, але вмію по сітці перемальовувати і виходе схоже на оригінал. Отак частину математики і прогуляв малюючи з другом на уроках Smile

А ще нам одна вчителька розказувала що можна не йти в інститут, а піти в автосервіс і торгувати деталями. І тоді у тебе навіть друзі будуть з райкомів-обкомів… І це вона щиро, найкращого для нас бажала.

Ще по темі – Як я був піонером і не був комсомольцем

Совок не вміє шити кросівки

Задовго до культу Apple в союзі був такий сильний культ Adidas та інших іноземних речей що сучасним дітям і не уявити.

Паталогічна нездатність робити не те що кросівки, а навіть окуляри для плавання, викликали такий шаленний інтерес та благоговіння перед брендами що зараз навіть описати не вийде – не повірять. Схоже крім гантель та штанг взагалі нічого робити не вміли. І повірте мені навіть в моменти гордості за перемоги радянських спортсменів було трошки соромно за те що спортивною форми ліпшої за трєнікі так і не придумали у нас.

Джинси з Індії, навіть не кажу про омріяний Levi’s якого в моєму місті може ні в кого і не було, коштували значну частину зарплатні інженера. Та і речей таких тоді були одиниці на все місто. За жувальну гумку людей в СРСР затоптували насмерть – http://www.sovsport.ru/gazeta/article-item/69515/. До речі ось що треба було що б сталося для того щоб комуняки нарешті розпочали виробництво такого буржуазного атрибуту як жувально гумка, а то через неї чавуна для будівництва коммунізну не вистачало.

Коротше на легкій атлетиці всі мріяли про шиповки Адідас (зроблені по ліцензії, навіть не оригінальні), комусь десь якось родичі доставали якість незрозумілі болгарські кросівки “Томіс” чи ще щось, аби що. А совєцькі кросовки Діномо мали таку підошву що в них зручно було копати город – підошва не гнулася взагалі.

Про благообразність совєцких школярів

Може то лише мені не повезло, але шкільна пора то найбидлячіший час. Навіть страшні 90-ті відпочивають. Дурне гиготіння, дідовщина майже армійська, абсолютна ксенофобія. Та і те що в одному класі вчилися діти що йшли на золоту медаль та такі що читали до 8-го класу по складах (так, був у мене такий однокласник)… Ні, здається від розслоєння суспільства Україна лише виграла. Вже не кожен навчальний заклад є доступним безкоштовно будь-якому бидлу, не в кожен магазин зайде люмпен, залишилося лише щоб проли почали селитися виключно поряд з пролами і жити стане спокійніше.

Взагалі не знаю звідки всі ці дурні міфи про совєцьких школярів що ходили в кружки та на секції після школи поголовно. Ті хто ходили і за часи розвали знаходили чим займатися, а інші так як і зараз шарилися без діла і готувалися йти в ПТУ. І ті самі прекрасні школярі при першій же нагоді (свобода, все можна) миттєво перетворилися на наркоманів та бандитів у 90-ті.

Ще про темі: Про шкільних хуліганів, Про стінка-на-стінку в спорт-таборі, Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Про книги

Постійно нам торочили як в СРСР багато читають, але реально без зв’язків знайти хороші книги було не так і легко.

До речі хочу ще одну річ зауважити. Коли хтось вам згадує що у нього в СРСР був доступ до книг, одягу, кави, тощо то завжди варто уточнити 1) хто були батьки і родичі, хто саме мав доступ до розподільчої кормушки, 2) хто були знайномі та які послуги чи блага треба було давати взамін, та 3) де це конкретно було та з чим там були проблеми.

Так, в СРСР була абсолютно довбонута логістика коли в одному місті не було в магазинах сиру років 20, а в сусідному сир бував регулярно, проте не було ніколи шкарпеток. Можна було поїхати і купти (навіть було таке явище як “колбасні тури” в Москву), а от купити і перепродати це був прямий шлях в тюрму.

Так от у мене книг не було, а читати я любив. Батьки щось якось доставали, але багато книг я прочитав набагато піздніше ніж варото було б. Наприклад “Незнайку на Місяці” я читав в 10-му класі Smile

В магазині книжковому ви ніколи не могли б купити хорошу художню книгу, лише “по розподіленню”. А магазини були забиті. Бували там і технічні якісь книги непогані, але реально в основному сміття та макулатура яку видавали по плану. Тобто як це не тупо звучить був і справді план “видати 150 молодих письменників накладом 20000 примірників кожного”, потім все це розвозилося по магазинах і лежало там, а продавщиці від нудьги змагалися хто більше мух ротом зловить.

Дефіцит

Будь проклятий совок лише за одне це! Срані криворукі уроди не могли в своїй командно-адміністративній системі налагодити розподілення товарів та реакції на вимоги споживачи (чому? ну вище пояснено – зарплатня від цього не залежала). В дитинстві я їздив на змагання і завжди усі знали в якому місті що є: в Євпаторії та Алушті – пепсі-кола, а в одному пансионаті Євпаторії в кафе був завжди плавлений сир-ковбаса, в Запоріжжі в одному магазині – дитяче харчування (порошок) та вівсяне печиво, в хозтоварах в одному селі під Дніпропетровськом – відбілюючий засіб… Куди б ти не їхав батьки та родичі знали куди треба зайти і що купити.

А ще була мила традиція “викидата” товари на свята. У нас з того що пам’ятаю це було згущене молоко, кава в банках, суха ковбаса, … А це значить що приїздили родичі (коли у них викидали щось гірше ніж у нас) і ми йшли ставати у чергу. Черга починалася за кілька годин до того як “давали”. А через те що “товар скоро кончається, даємо не більше ніж одну штуку в одні руки” чергу займали усією родиною і як тільки набирали “в одні руки” зразу бігли знову в неї (була вже зарані людина як займала чергу 2-й, 3-й, … раз).

Ну а ще у святкові дні показували як назло хороші фільми, як правило іноземні і ніколи не знав через скільки років покажуть їх ще, і стоячи в чергах доводилося їх пропускати. Особисто мене це дратувало несамовито.

У підсумку

Коротше що я хотів сказати це те що ні про які соціальні гарантії та інші блага ніхто думати і не буде доки не задовільнить базові інтереси, а тому країну люди самі розвалили з радістю як тільки стало можна – так вже ця нудота всих дістала.

Не знаю чому сучасні діти так охоче вірять в казки про СРСР, але можу зрозуміти старших людей хто хоче назад – думати не треба, а головне не треба бути відповідальним за усі свої дії та рішення. Тільки проблема в тому що всі ці совкостраждальці не хочуть відмовитися від 50 каналів телебачення, та телевізора з пультом ДУ. Якось звикли вже до кондиціонерів, можливості користуватися міжміськими маршрутками, та отримуват новини на будь-який смак. Не хочуть щоб купити ковбасу чи пиво постояти в черзі кілька годин, не хочуть одягатися точно в те саме в що одягнені сусіди…

Ні, дякую, живіть самі в своєму СРСР, мені зараз більше подобається.

KT tape Pro

 

Ціна: $15

Призначення: Терапевтична смуга для прискорення відновлення після травм та запобігання травм. Детальніше про призначення можна почитати ось тут – Еластичниа терапевтична смуга.

Загальні враження: Єдиний плюс конкрестно цієї смуги в тому що вона красиво виглядає, на цьому і все. У мене є кілька моточків смуги від інших виробників і вони набагато, незрівнянно краще працюють. Отже перейдемо одразу до наступного пункту.

Недоліки: Головне що вона, смуга ця, не тримається. Тобто якийсь час, хвилин 30 може, вона тримається як і положено, а потім починає відклеюватися. Достатнь пробігти хвилин 10-15 як вона береться брижами і починає відпадати. А після душу чи басейно так її і взагалі можна загубити і не відчути цього.

Навіть коли її знімаєш на відміну від інших смуг це не те що не боляче, а взагалі не відчутно.

Коротше красивий непотріб Sad smile

На сайті виробника: http://www.kttape.com/store/

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото

В доповнення до 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon ще кілька фото майже без коментарів. Знайдено в різних альбомах в інтернетах.

 

Дуже красивий дерев’яний міст висотою більший за 9-поверхівку. Внизу річка з островом та ліс.

 

Новий вет-с’ют – сидить добре, але окуляри протікали Sad smile Також зверність увагу на неправильно надітий чип на нозі (закрито темною смужкою) – правильно було б одягнути його під костюм.

 

Олена готується до старту. Оці косички вона проносила пару днів, а потім як розплутала та вийшла зачіска “скажена кульбабка”. До вечора волосся ледь вляглося.

 

Перший раз у аеро-шоломі – сподобалося. Хоча тепло в ньому, проте в цей раз навіть добре було через холод і дощ.

 

Олена в цей раз зовсім повільно щось зробила свою дистанцію (на годиннику не її час, то для 70.3). Проте її вибачає те що вона 2 тижні хворіла перед тим, отримала массу задоволення і взагалі може долати такі дистанції навіть не роблячі зупинок Smile

 

А тут вже я. Коли побачив час то дуже зрадів – біг зовсім розслаблено, очикував що десь 5:05-5:10 буде. Проте велоетап був коротший на 2 км, може це і допомогло вибігти з 5 годин.

 

Начебто все.