Маріхуана та ультра-довгі дистанції

Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліціїполіції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) -  у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг  (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.