John Wyndham. The Chrysalids / Джон Уіндем. Хрізаліди (1955)

 

Після ядерної катастрофи люди живуть у невеличких комунах із дуже жорсткими правилами щодо чистоти видів (тварин і рослин), а особливо чистоти фізичного обліку людини.

І ось у одному з поселень підростає ціле покоління дітей-телепатів. В якийсь момент їх таємницю розкривають і починається полювання на втікачів. І в той же час до них на допомогу летять телепати з іншого краю Землі…

Читається як наче недавно написана книга в якій рівно змішано фантастики з нальотом наївності та пригод з погонями та заговорами.

Оцінка на Good Reads – 3.92/5 (http://www.goodreads.com/book/show/826845.The_Chrysalids), моя оцінка – 8/10.

Фото 2000-х років зі “Стратегії”

Колись (з 1997 по 2005) я працював викладачем в інституті (http://www.strategy.edu.ua/). На кафедрі “Комп’ютерних та інформаційних технологій” і читав дисципліни переважно пов’язані з програмуванням: основи програмування (С), об’єктно орієнтоване програмування (С++), системне програмування (assembler x 86, C, Win API), функціональне програмування (Lisp), логічне програмування (Prolog), алгоритми та структури даних (C), штучний інтелект (Lisp) та ще щось подібне.

Взагалі були доволі веселі часи, є що згадати Smile 

Ось на тому фото що вище мене поставили в останній ряд бо я був у шортах, а це “несумісно зі званням викладача”. І взагалі пам’ятаю мене постійно гнобили за те що я ходив 1) у шортах, 2) з рюкзаком, та навіть іноді 3) у шльопанцях.

Як це гноблення виглядало? Та дуже просто – раз у пів-року хтось із співробітників при владі викликав мене на серію розмов де намагалися пояснити мені що у шортах “не солідно”. Сам я цього розуміти не хотів, а розмови такі як правило заходили в тупик через те що я з безневинним виглядом починав з’ясовувати як одяг впливає на якість викладання, як цей вплив зафіксувати і чим його поміряти. Ну і також говорив про те що раз від мене хочуть уніформу (костюм) то нехай інститут і видасть мені правильний костюм бо в мене смаку нема і я знову куплю те що їх буде не влаштовувати.

От реально скільки там працював скільки мені і намагалися мізки вправити. Ну може перший рік роботи коли я ще був дуже наляканий і піднесений не ходив у шортах.

А останні пару років роботи щось стукнуло і ми з колегою на пару купили білі костюми і білі туфлі і в них весь час ходили. Після чого вже почалися претензії що білий костюм не солідний і взагалі ми на сутенерів схожі, а не на викладачів (а в шотрах на пацанів були схожі).

Власне і все, просто фоточки хотів запостити.

Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

 

Є такий популяний на теренах колишнього СРСР міф про якусь неймовірну якість совєцької системи освіти. Звідки цей міф походить не зрозуміло, та і не дуже цікаво. А от чому він досі існує – цікаве питання. Проте розвінчувати його я не збираюся, а натомість висловлю кілька думок Smile

Може за часів сталінського СРСР система освіти що ми досі її маємо і справді найкраще задовольняла вимогам готувати масово і дешево людей обізнаних з основами та базами актуальних науково-технічних знань (актуальними для того часу). Далі таких людей у яких була вже доволі широка підготовка у великій кількості базових дисциплін можна було спрямовувати або у виробництво через технікуми та ПТУ (бурси, як їх у нас називали), або в інститути тих що розумніші. Система була хороша (і її відносна дешевизна є одним з вирішальних факторів), навіть американці її свого часу зкопіювали.

Проблема лише в тому що з часом вимоги і реалії змінилися, а система освіти так і продовжувала продукувати випускників в яких запихали літературу, алгебру, фізику, фізкультуру, малювання, біологію… Причому в тій же біології усі підручники зупинилися на знаннях 60-70-хх років минулого сторіччя і навіть теорію еволюції Дарвіна викладали у такій формі що давно вже була визнана невірною в усьому світі.

Коротше як би там не було, а кількість населення що вміє читити/писати дійсно наближається до 100%, проблема в тому що кожен “наший” хто закінчив школу і може навіть інститут цілком переконаний у своїй інтелектуальній перевазі над ледь не всим іншим світом.

Насправді питання як оцінити якість системи освіти та за якими параметрами не таке вже й просте. Можна глянути на кількість нобелівських лауреатів по країнам і побачити що СРСР (сума країн) далеко не на початку списку, а виграють як це не дивно американці та інші європейці.

Що ж стосується відсотку неписьменних громадян то показники нашої системи трошки кращі – 99.5+% грамотних в Росії/Україні проти 99% в США.

 

Але головний показник як на мене це те в що вірять і на що “ведуться” громадяни. Виховані в СРСР “найкращою системою освіти в світі” люди чудять, наприклад, таке:

  • при першій же нагоді (читай “як тільки перестали бити за це по голові”) розвалили і розікрали власну країну, а тепер причитають про злого Горбачова який своєю суперсилою усе їм поламав
  • виховали покоління бандитів і наркоманів 90-х (але звісно вони в цьому не винні, це їм держава дітей не виховала правильно)
  • віддають голоси за пакет гречки і при цьому ще дивуються чому влада їм не робить хороші дороги та безкоштовні путівки в санаторії (дебіли, чесне слово!)
  • як тільки стало можна так одразу натовпом ломонулися в церкви, секти та різні збіговиська. При цьому читати мануали (Біблію чи інші базові твори для конкретної релігії) ніхто не вважає потрібним – почувати власну духовність вважається достатнім. В цілому ту ж Біблію гірше за наших християн мабуть ніхто не знає – як це не смішно, але більшість з тих хто святить паски щороку таки її не відкривали і не планують (і вважають це нормальним)
  • заряджали воду і креми перед телевізором на сеансах Чумака і лікували ризикували психічним здоров’ям себе і своїх рідних на телесеансах Кашпіровського. А були ще інши “білі маги” імен яких я вже не пам’ятаю. Один цей факт як на мене доводить низьку якість совєцької освіти.
  • туди ж віднести усих астрологів та хіромантів – ця публіка не лише пролізла на головні телеканали країни, але і публікувалася ледь не в кожному журналі. При цьому їх послідовники нараховували сотні тисяч, якщо не мільйони по всьому СРСР. У нас навіть в школі вчителі (!) свого часу влаштовували сеанси астрології щоб щось там з’ясувати.
  • сучасні фріки від науки (Задорнов, Чудинов, Фоменко, …) сприймаються цілком серйозно великою частиною населення і ніхто, @#$!, ніхто не хоче розбиратися в їхній маячні, мантра “учоні все брешуть і приховують від нас (розумних та високодуховних від природи) правду” працює бездоганно.

Ось прилетіли ми в Україну, їдемо у потязі. Ну в купе (вдалося купити квитки лише в 2 різні купе) ясне діло почався бухач (як же це так не бухати в дорозі?!). Але такий інтелегентний – ми, типо, не просто лайно в себе заливаємо, а лайно з дорогих жестяних банок.

Ну і от був там в компанії один такий доволі типовий дядечко років за 50. Як казав письменник “слєсарь-інтіллігєнт”. Не дивлячись на свій вік почав задвигати тєлєги про то що всі мови пішли від російської, а всі народи то здичавілі росіяни. Ну типова задорновщина така. В тому числі як доказ навів такий приклад що слово “алкоголік” російського походження тому що його можна розкласти як “ал кого лік” – “той у кого червона морда”. Почав я з ним говорити і від зі щирим подивом дізнався про те що в науці теорія має силу передбачувати результат (просити його розкласти слова “діабетік” чи “маразматік” я вже не став).

Коли я трохи (що знав) розказав йому про міграцію народів та взаємозбагачення мов він закинув що от офіційні вчені підтримують брехню одне одного і не дають правді пробитися. Те ж що конкретна наука сприрається не лише на теорію, але і на результати в тому числі інших наук (наприклад лінгвістика на історію) знову його сильно здивувало. Власне глянувши в інеті я швидко знайшов що слово “алкоголік” зустрічається в європейських документах 15-го сторіччя, в той час як в російських воно вперше згадується лише в документах кінця 19-го сторіччя. Такий спосіб йому не сподобався бо (цитую) “очевидно ж що це російське слово”.

Далі я йому на пальцях пояснив що у наукових гіпотез має бути спростованість (критерій Поппера) зовсім його добило, він от щиро вважав що в науці просто видумують якусь хрєнь, а друзі академики “підписуються” за неї.

Після того як ознайомив його з подвійним сліпим методом він зовсім скис і втік курити в тамбур Smile

По поверненню накинувся на мене з історіями про свою дружину як за допомогою гілочки знаходить воду на дачних ділянках знайомих, і не лише воду, але і труби з водою та газом. Тут я розповів йому Джеймса Ренді та його знущання з екстрасенсів і запропонував заробити мільйон доларів він якось зовсім розхвилювався…

От що мене тішило так це те що кілька людей (що важливо вік їхній був такий що як мінімум школу вони закінчили в СРСР і отимали ту саму “найкарщу в світі освіту”) уважно і мовчки слухали наш діалог весь цей час. Мені здалося що 1) не все так погано з людьми, та 2) може комусь ще мізки підрівняю. Ага, щас…

Після того як я десь тинявся пару годин по поверненню в купе застав сеанс нумерології від того ж мужика. Він виявився не просто мужиком, а носієм якихось втаємничених знань. Коротше там якимось чином треба було складати цифри дня та місяця народження, а він за полученним значенням розказував що по життю такій людині слід робити, чим займатися, з ким одружуватися і іншу астральну маячню. І ще суттєвий факт – при цьому і сам “гадальник” і всі учасники сеансу щиро вважають себе хорошими християнами, фейспалм…

Хотілося втрутитися в сеанс і розпитати за яким календарем треба дату визначати, як враховуються похибки в довжині доби що накопичутються, що робити з часовими поясами і таке інше, але вирішив що ну його.

Чомусь згадалося мені як на повному серйозі один молодий проповідник-ентузіаст втирав мені що Біблія є першою написаною на Землі книгою взагалі Smile Ну та тоді порвати йому шаблон було дуже просто.

Ото така система освіти підготувала таких людей.

 

А тепер СРАЧ!!!

2013, квітень–подорож в Україну, короткий звіт

Короткі нотатки і враження про 2 тижні проведені в Україні.

Назбиравши днів на відпустку запланували подорож зарані і почали полювати за недорогими квитками. Ще 2 роки тому (правда було це в березні) ми купували квитки в обидва напрямки по $800 на людину, цього року дешевше $1200 так нічого знайти і не вдалося.

 

Переліт в Україну вийшов рекордно коротким. На першу дня знайомий підвіз нас в аеропорт, 10 годин і ми в Амстердамі. Там пройшли з одного термінала в інший, постояли в черзі 5 хвилин і ось вже сідаємо в літак у Київ і за кілька хвилин вже летимо, а через 2,5 години ми вже на місці. В Борисполі нас зустрічає знаймий якого я до того знав лише через фейсбук, завозить до себе додому, там ми приймаємо душ, їмо і їдемо на вокзал (Володимир, велика тобі дяка за це!).

На вокзалі купуємо 2 останні квитки на сьогодні до П’ятихаток і біжимо з валізами до свого вагону (до відправки 10 хвилин). Залізли, поїхали… Через години три я вибігаю на станції (здається Шевченко) в найближчий магазин і купую мікро-сімку для свого телефону. Нарешті дзвонимо батькам.

Ось вже в 12 ночі ми на місці де нас зустрічають машиною і менше ніж за 30 хвилин ми вдома. Душ, чай, балакати, спати…

 

Перші пару днів страшенна депресія, хочеться назад. Не відчуваю себе вдома, нічого рідного. Потім стає легше. Україна не змінилася суттєво за 2 роки ні на краще ні на гірше. Бориспіль став якщо не краще то хоча б логічіше, схожий на нормально спланований аеропорт.

В шоці від водіїв -  агресивні і недальновидні.

В повітрі дуже багато пилу, відчувається весь час – ніс страшенно забивається, одяг і взуття постійно брудні.

В Жовтих Водах тепло (+15-18), але одягнені всі як чукчі – штани, куртки, деякі навіть у шапках та шарфах. Я в своїх шортах і футболці дуже багато уваги привертав. Особливо шкода було дітей яких батьки закутували у якість кулі з одягу. Пару разів чув як дітки слізно казали побачивши мене – “мені теж жаркооо…”, а батьки їм на це – “тобі ніззя роздягатися, ти простудишся!”. Правда в Києві дуже багато людей вже було одягнено як і я – шоти, футболка, шльопанці.

 

Набігалися по місту за весь час несамовито: інститут, стадіон, родичі… В цілому нічого особливого Sad smile Коротше щось ніякої мотивації найближчим часом їхати.

Єдина світла пляма це спорт у ЖВ де небайдужі люди самі для себе організовують що можуть і взагалі дуже активно намагаються зацікавити інших.

Квартира вже не відчувається як наша, занадто довго нас там не було, занадто багато інших людей в ній жило.

Брат сильно змінився, спочатку думав що здається, але потім його друзі теж не один раз мені таке казали – спокійніший став, шукає стабільності, гульки вже не цікавлять так Smile

Спромігся пару разів побігати, раз навіть покатався на велосипеді. Але з поломаним розкладом та постійними застіллями не вдалося зробити нічого із запланованого.

 

Везли з собою три валізи, два рюкзаки та жменю баксів. На місці все роздали, ще й не на всих вистачило, назад ледь півтори валізи назбирали, в Києві добивали маленьку валізу українським шоколадом з д’юті-фрі (гидота ще та!). Наступного разу будемо везти лише гроші і запасні труси-шкарпетки, ну їх ті гостинці.

За пару днів до відльоту поїхали в Київ, там спробували зібрати кого можна на “вечірку”. Зупинилися у друзів-знайомих-колег-не знаю як правильніше Smile Дяка їм шалення. Посиділи попили пива компанією в непоганому пабі із дуже гучною живою музикою. Я вже був такий емоційно виснажений що реально довелося докладати зусилля щоб показувати якийсь інтерес до будь-чого і боюся це було помітно.

Києвські друзі живуть в зовсім іншому світі ІТ-працівників з подорожами та відрядженнями за кордон, із зарплатами в місяць які не кожна українська родина отримує за рік. Кожен якщо ще ні то хоча б думає про купівлю квартири, машини та дачі… В цілому крім оточення (яке в Києві не таке вже й погане) живуть як хороші спеціалісти “на заході”. Перетягти таких людей в США вже буде проблемно хоча б тому що в матеріальному плані багато вони від переїзду не виграють, таким вже цікаві проекти подавай Smile

 

Дорога назад це був суцільний дурдом і сюрреалізм. Почалося з того що після вечірки, коли я вже ліг спати, Олена випадково глянула пошту і побачила листа де нам повідомляли що наш літак перенесено з другої дня на шосту ранку (того ж дня!). Мене будять, викликаємо таксі, їдемо в Бориспіль. Летимо в Амстердам, там напівсонні повзаємо 5 годин і нарешті летимо в Мінеаполіс… Усю дорогу незручно, крутить ноги, сидіти вже не можу, спати не можу, кіно дивитися бажання нема, в ігри гратися не хочеться, ходити не хочу… Дуже важкий перельот.

Нарешті на місці, здається в обох простуда і температура. Проходимо паспортний контроль, забираємо і знову здаємо валізи (безпека така безпека), тиняємося, ліземо в літак. Остання порція польоту найважча. Наче спимо, але сон такий що лише втомлюєшся від нього. Сіли, вийшли, забрали валізи, пішли в таксті. Спимо по дорозі додому. Помічаємо як в обох страшенно розпухли ноги Sad smile Дома спимо, їмо, спимо, їмо…

 

Висновок – краще або заплатити зайві пару сотень але летіти з однією пересадкою, або робити нормальні зупинки (день) і нормально відпочивати між польотами.

В суботу спробував поплавати – відчуваю себе важким тюленем. Проплив щось близько 2 км і зловив двічі поспіль судорогу на тому ж м’язі ноги (досі болить). В неділю проїхав 80 км, здох, поїв і проспав з 11 ранку до 9 вечора, поїв, знову ліг спати. Олена десь так само.

В цілому відпустка вийшла доволі виснажливою і чесно кажучи разом з цим і так вже назбиралося багато причин щоб не сильно хотіти їхати в Україну знову у найближчі кілька років Sad smile

 

От так от коротенєчко. Більше компромату фото згодом.