Про стан справ в “Стратегії” на весну 2013

Усе далі сказане можна вважати чутками і суб’єктивною думкою…

“Стратегія” це інститут в якому я вчився, а після випуску і працював кілька років. Повна назва Обласний Комунальний Вищий Навчальний Заклад Інститут Підприємництва “Стратегія”. Так, він державний, дуже маленьки, і при цьому кришується не міністреством освіти а обладміністрацією наскільки я розумію.

 

Свого часу інститут було створено на базі центру підвищення кваліфікації. Спочатку ВУЗ випускав: економістів, економічних кібернетиків (ще одна лже-наука) та менеджерів. Потім все це розрослося додатково до бухгалтерів, варіацій менеджерів та програмістів. З часом з’явилося і заочне відділення і таким чином студентів душ 600-800 постійно було в стінах закладу.

Коротше не буду довго розписувати славну історію інституту та свою причетність до неї… Несподіванкою для мене стала новина про те що хтось там щось не пройшов якусь акредитацію чи щось таке і кількість заочників скоротилася. Як мені пояснили це взагалі по Україні зараз така ідея впроваджується щоб викорчувати усе заочне навчання (і правильно як на мене, краще б зразу дипломи продавали – суть та ж сама). Ну добре, але тут дізнаюсь і інші малоприємні подробиці – студентів стало дуже мало, замість 30 людей у групі щось по 15, а в деяких і того менше.

Викладачі, виявляється, працюють на частину ставки, деякі навіть на 0.2 ставки. До того ж первні політичні ігри призвели до того що люди які вміли і любили працювати зі студентами пішли з ВУЗу з різних причин.

Тут треба розуміти що у маленькому навчальному закладі, який ще й до того ж розташований у маленькому місті, не так вже й багато чим можна привабити людей з науковими ступенями та званнями. Ну можна там когось зробити ректором, проректором, завкафедрою, а далі все, козирі закінчилися.

Вихід в таких випадках полягає в тому що усе викладання то роботу зі студентами ведуть “місцеві”, а для відповідності нормам і проходження атестації на кафедри записують докторів і професорів з великих ВУЗів. Ті собі спокійно якусь частину ставки отримують, час від часу підписують документи які їм привозять і реальним викладанням не займаються.

Ну от в Стратегії якимось чином утворилося два непримеримі табори. Залишимо в стороні питання як вони утворилися і в чому причина конфлікту. Але в результаті потоку скарг у вищестоящі органи від одного з угрупувань так і сталося що частина кадрів вимушена була піти.

В результаті сталося так що набором студентів займатися було нікому, та здається і зараз це нікому не цікаво, спеціалістів з деяких дисциплін не залишилося. Я був в інституті під час останної подорожі в Україну (на фото зуструч випускників яку до речі теж не ВУЗ організував як це було усі роки до цього) і враження було не найкраще. Порожні коридори, порожні аудиторії, навіть комп’ютерні класи стоять порожні. Таке враження що зомбіпокаліпсис локальний стався.

Дуже сумно було бачити це все та чути про гризню і розборки за пиріг розмір якого тане на очах. Такими темпами інститут без студентів залишиться через пару років. Та і взагалі паціент скоріше мертвий ніж живий.

До чого це я? Та так, поскаржитися.

 

Чи можна якось виправити ситуація. При бажанні нічого неможливого нема. Наприклад такі кроки:

  • Призначити добровольців на окремі задачі (наприклад “набір 2013”, або “введення нової спеціальності до 2014”) під власну відповідальність. Вийшло – ось тобі нагорода, не вийшло – до побачення. Розумію що можливості держустанови з покарання та нагородження доволі обмежені, але було б бажання можна буде щось придумати.
  • Запрошувати випускників та колишніх працівників читати лекції. Не обов’язково це мають бути якісь супер складні теми, можна просто теми з курсу. Це піде на користь як студентам (почути щось від людини з практичним досвідом), так і викладачам які гниють без практики. До того ж випускникам (звісно далеко не кожен приїде) буде неймовірно приємно і у них буде підтримуватися інтерес до інституту та бажання допомагати йому.
  • Примусити командно тих викладачів у яких є хист, клепка, звання, ступінь, або будь-яка комбінація цих артефактів активно приймати участь в науковій роботі – невпинний шквал статей, конференцій та заходів (в тому числі на базі Стратегії). По собі знаю як легко там сидіти і монотонно нічого не робити, а зараз взагалі коли нікому нічого не цікаво так і заквакають деякі скоро. Керівництву ж треба від міста та області вибивати фінансування під все це (керівництво власне мало для чого більше і потрібно).
  • Забути всі плани про відкриття спеціальностей “соціальний працівник” та “дизайн” як небезпечну для суспільства маячню, а натомість подумати про відкриття спеціальності пов’язаної з англійською (щось типу “перекладач”). Тут як на мене будь-кому очевидно що 1) дизайну в Україні нема і не було, а тому всі ці дизайнерські спеціальності це самовтішання недолугих мрійників, та 2) соціальному працівникові щоб сидіти в собєсі чи ще де на мінімальну зарплатню не треба вчитися 5 років. А от попит на англійську в Україні шаленний, варто лише за межі міста виїхати, і буде лише зростати. Та і кадри є щоб випускати спеціальність.

За фото велика дяка Міріку.

Iain Banks. The Wasp Factory / Єн Бенкс. Осина фабрика (1984)

 

Категорично не згоден з тим що це найкраща книга автора. Деякі книги серії “Культура” або та ж знаменита “Ісида” як на мене однозначно кращі.

Так, ця книга вражає і б’є по сенсорам зашкалюючи і шокуючи деякими епізодами. Там власне автор і злетів на вершину своєю першою серйозною книгою.

Буденна жорстокість, сцени насильства які виправдовуються дивною логікою головного героя і несподівана розв’язка яка частково і є причиною популярності та відомості книги.

Читво дуже непогане. Не така попса як Стівен Кінг, жахи реальні, а не фантастичі, ніякої містики.

http://www.goodreads.com/book/show/567678.The_Wasp_Factory?ac=1

Developing Endurance (2012)

Книга від “групи авторів”. Особливо для мене була дуже цікавою перша глава про те як і звідки береться енергія в нашому організмі та які механізми для цього існують.

Все що написано далі призначено більше для тренерів початківців і для себе я там нічого цікавого і корисного не знайшов. А теми такі: методики та плани тренування, комплекси силових вправ та на розтяжку, деталі техніки плавання, бігу та велоспорту.

Оцінки:

Pacific Health

Бренд через якісь причини (недостатній маркетинг?) не є відомим, але ті кілька продуктів від них з якими я стикався доволі хороші і нічим не поступаються кращим зразкам більш відомих виробників.

Pacific Health Accel Gel

Ціна: $1.30 за порцію

Призначення: Енергетичний гель із співвідношенням вуглеводів до протеїну як 4:1. Одна порція містить 100 калорій. За складом доволі водянистий, я наливаю у спеціальну маленьку пляшечку на велосипед і навіть не додаю нічого щоб розвести – можна і так спокійно пити.

Кришечка на пакетику відривається повністю і доволі легко, а через те що гель дуже рідкий вичавити його весь не є проблемою.

Загальні враження: Найсмачніший з усіх гелів що я досі пробував. Проте сильного ефекту від цих гелів очікувати не варто, Clif Shot Energy Gel діє помітно сильніше. З іншого боку цей гель легко засвоюється і можна проковтнути 3-4 пакетики на протязі трьох годин без будь-яких проблем. Тобто це скоріше гель не для того щоб вистрілити, а щоб просто підтримувати себе на довгих дистанціях. Хоча все одно весь день прожити на цьому гелі не вийде – у якийсь момент стає просто тошно від думки про те що знову доведеться щось в себе запихати. Тож він дозволяє наїстися не так швидко і меншою кількістю калорій ніж продукти конкурентів.

На сайті виробника: http://www.pacifichealthlabs.com/accel-gel-all-natural-rapid-energy-gel-product.html

Pacific Health Accelerade Sport Drink




Ціна: $25 (~30 пляшок)

Призначення: Спортивний напій з протеїном для довгих тренувань та затяжних змагань. Додавання протеїну теоретично підвищує ефект від цукру а також (головне) дозволяє відновлювати м’язи.

Загальні враження: На сьогодні це наш улюблений напій разом з Powerbar Ironman PERFORM sports drink mix. На смак доволі приємний, ніякого спеціального призвичаювання не потрібно. Проте розмішується він у воді набагато гірше і колотити його треба довго і старанно, та і то все одно осад залишиться.

Не можу сказати наскільки протеїн насправді допомагає. Але тут більше мова йде про те щоб знайти такий напій і їжу які найлегше сприймає організм і які можна використовувати на довгих стартах. В цьому плані це один із моїх варіантів.

Недоліки: Як вже сказав вище перше це те що колотити добре треба. По-друге у пляшках залишається який наліт на усіх стінках і відмити його не так вже і просто – полоскання не допоможе, потрібна щіточка.

Також у напій виходить липкуватим (хоча коли п’єш цього не відчуваєш) і якщо десь проллєш (що в процесі змагань не така вже й рідкість) то не забудеш про це до самого фінішу.

На сайті виробника: http://www.pacifichealthlabs.com/fuel/accelerade-protein-powered-sports-drink.html

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon

Якийсь час тому (на початку року майже) ми купили собі “квитки” на участь в серії тріатлонів в Канаді під загальною назвою Subaru Triathlon. Такий сезонний квиток є доволі вигідним тому що його ціна виправдовує себе вже якщо взяти участь в 2 стартах, а їх у серії 5. Просто для інформації: один старт в серії коштує $200 для Half Iron Man дистанції.

Сам старт проходив на живописному озері Шоніган що на північ від неймовірно красивого канадського міста Вікторія (ось тут можна теж трохи світлин міста побачити).

Дорога почалася о 9 ранку: спочатку на один паром (Едмондс-Кінгстог), потім ще півтори години машиною до Порт Анджелеса і паром на Вікторію. Ціна першого парому в районі $20 за двох, за другий вже більше $80 треба викласти.

Старт був у 40 хвилинах машиною від нашого готелю. Отже в суботу поїхали отримали стартові пакети (номер на велосипед, шолом, біговий номер та шапочку для плавання, вітровку/кофту). Тут же сказали що паркуватися біля старту не можна буде і треба буде їхати сюди ж і сідати в автобус. Виявилося потім що частина народу спокійно на це забила і паркувалися прямо біля старту :(

Ну а ми встали в 5 ранку, одяглися і поїхали на парковку в сусідньому до старту містечку. Велосипеди вже були там – залишити їх треба було на ніч в транзитній зоні.

Приїхали, йде дощ. Мій старт в 8 ранку, вже стартонули діти на супер-спринті. Поки розклав речі, натягнув костюм вже і час йти у воду. У воді несподівано холодно (хто б міг подумати – дощ, сонця нема, густий ліс навколо і глибоке озеро). Людей на 70.3 дистанцію небагато, проте на старті став з самого краю щоб поменьше штовхатися. І все одно пару разів рукою в писок зловив.

Помилка №1: забув помазати шию маззю від натирання і в результаті червоний опік який пече вже третій день.

Стартонули, як завжди якісь неадеквати горнуть в усі боки, аби не прямо до наступного буйка (а вони мабуть те саме про мене думають). Дуже швидко почав, на третині першого кола зрозумів що до кінця так не потягну, трохи скинув і почав шукати за ким пристроїтися. Знову як назло усі за ким намагався пливсти виверталися як вужі і кожні кілька гребків кидалися то вліво то вправо.

Нарешті знайшов за ким пливсти (а в бульбашках легше це робити) і трошки підняв темп який і протримав до фінішу. Час 31:29, 21й результат включно з тими хто робив естафету (це коли кожен вид робить окрема людина). Непогано.

Взагалі план був уважно прислухатися до себе, не валити з усієї дурі і подивитися наскільки я готовий. Основні зусилля докладав на велоетапі.

Помилка №2: побоявся що чіп не влізе під новий гідрокостюм і одягнув його на ногу нижче.

Отже в транзитній зоні увімкнув велокомп’ютер, зняв чіп, зтягнув костюм, неспішно одягнув гетри, шкарпетки, велотуфлі, шолом, узяв велосипед і побіг далі. Вже за кілька метрів до зони де треба сідати на велосипед згадав про чіп, кинув велосипед і побіг назад. Шукав-шукав, нарешті помітив що чіп липучкою причепився що гідрокостюма. Побіг назад.

Сам велоетап був у вигляді 4 кіл навколо озера. Перше коло було страшнувато летіти на спусках, тим більше що траса незнайома, але далі пішло якось легше. Вже на другому колі на трасі з’явилися учасники що долали олімпійську дистанцію, а потім і спрінтери.

Прикольно було порівнювати долання гірок: перше коло вилітаю на них навіть не встаючі з аеробарів, друге коло вже сідаю прямо щоб виїхати, третє коло – встаю на ноги, четверте коло – пнуся з останніх сил.

На останньому колі обігнав Олену яка їхала з посмішкою до вух. Ну і взагалі вона у нас стартує аби фінішувати, свій час навіть приблизно не знала і не цікавилася.

Було холодно, хмарно, йшов дощ. Пальці ніг замезли так що я їх взагалі не відчував, а коли пробував ними ворушити то вони починали пекти страшенно. Як не дивно ні руки ні голова не мезли.

Помилка №3: для прохолодної погоди треба одягати буті (захисне покриття) на велотуфлі.

Мій комп’ютер показав 86.6 км замість положених 90, організатори кажуть що було 88 км. Дані з мого велокомпю’тера – http://connect.garmin.com/activity/319075285.

У підсумку 26й результат – 2:36:50.

Забіг в транзитну зону, знову щось зробив не так – підбіг якийсь дядько і почав розказувати щось, потім сказав що треба застебнути шолом, зняти-повісити велосипед і зняти шолом. Так і зробив, перевзувся, схопив візор, біговий номер, гель і побіг.

На бігові вирішив взагалі не напружуватися і бігти як буде. Знову мій біговий годинник мене підвів – не встиг зловити супутники до початку бігу, а коли рухаєшся то цей процес у нього затягується на невизначений час. Цього разу зміг його увікнути лише на п’ятому кілометрі. Ще одна причина чому вирішив не рвати сильно.

Бігли весь час по гравію, після тренувань виключно на асфальті незвично, ноги в’язнуть. Траса проста: 8 км в одну сторону, розвертаємося і 10,5 км назад, потім ще раз розвертаємося і на фініш.

Майже кожен кілометр була точка харчування з водою, енергетичними напоями, гелями (а на велоетапі така точка була одна на коло на вершині найкрутішого підйому).

Так спокійно і біг потихеньку обходячи кількох людей (на той час на трасі вже лише півайронмени самі залишилися майже), останні пару кілометрів було важкувато, але таке цілком логічно очикувати Smile

І ось вже фініш і тут я бачу що вибігаю з 5 годин! Несподівано і приємно. Весь біг (21 км) вийшов 1:41:30, знову 26й результат. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/318917013.

А дощ все йде і йде… Прислухався до себе: важко, втомився, але ходити можу, не так як мій перший раз на цій дистанції де я ледь на ноги ставав після фінішу. Правда цього разу результат трошки гірший – 4:56:36, але ще буде час його покращити.

У загальному заліку я 21-й, несподівано 3-й у своїй віковій групі. Але ми навіть нагородження пропустили, тому медальку я свою не отримав.

Протоколи:

Висновок – форма наче якась є, треба працювати над вело і швидкістю взагалі.

Ну а після фінішу ми намагалися залізти з велосипедами у автобус який возив людей на парковку, а велосипеди туди не пускали. Отже я поїхав на велосипеді, розібрав його, вклав у машину, поїхав назад за Оленою, її вже там нема – пустили у автобус, обійшов увесь парк, поїхав назад, знайшов Олену, розібрав її велосипед, поїхалі у Вікоторію (40 хвилин), заїхали в чергу на паром, пішли проситися в готель помитися, помилися (вже 6 вечора, перший раз за день сухі), сіли на паром, через 1.5 години в США, через ще 1.5 години дорони ще однин паром, через 30 хвилин вже на материку, ще 30 хвилин дороги і ми вдома…

А як поспіють ще фотографії то обов’язково напишу, у нас не було як одне одного особливо фотографувати, то чесно кажучи ні сил ні бажання вже не було.

На відео я в першому ряду з самого правого краю:

Ранкове плавання у місцевому озері

Одразу попереджаю що цей пост ні про що, просто писати про вчорашній тріатлон не хочеться (сил нема згадувати), а написати хоч щось наче треба.

 

Навколо у нас тут доволі велика кількість малесеньких озер, часто скоріше калюж. Обладнані парки і навіть пляжі. Хоча звісно більша частина берегів забудована дорогим житлом (а от я особисто ще б подумав чи жити в будинку де балкон нависає прямо над водою – холодно ж і тумани постійно). Ну і от якось купив я собі новий вет-с’ют (Blueseventy Helix) і треба було випробувати його на відкритій воді.

Ось це озеро від нашої квартири десь в 20 км (назад я поїхав на трі-байку випробуючи свій новий аеро-шолом), а саме плавання сталося на початку місяця (травня).

Ну що сказати? Холодно, дуже холодно. Метрів може 500-600 проплив і вирішив що досить. Ступні і долоні від холоду відразу відібрало. Злякався що на моєму першому тріатлоні буде так же холодно, тому поїхали у наш улюблений трі-магазин в Сіетлі і купили утеплені шапочки для плавання і Олені шкарпетки для плавання.

 

Плавати у нас можна або лише “до буйків”, або у супроводі кайку (і ще треба на собі яскраво-помаранчовий буй тягнути). А інакше може припливсти поліцай і оштрафувати пряму у воді. І я не жартую, траплялися такі випадки. А було і таке що розлючені бобри нападали у воді на плавців (є групи фанатів плавання на відкритій воді) і шматали костюми їм на лахміття.

Що ж стосується відео то я сам знаю що у мене невисокий каденс (частота махання руками), але мені справді комфортніше плавати довшими гребками. Ну звісно в міру моєї техніки. А от те що голову постійно підіймаю так мені це не раз казали, але лише на відео побачив наскільки високо її підіймаю. Треба підкоригувати буде себе.

 

Що ж стосується самого вет-с’юту то враження у мене неоднозначні. Тонюсенькі рукава і плечі які аж страшно натягати, з іншого боку на змаганнях після пари сотні метрів я вже навіть не відчував що у костюмі пливу. У попередньому Xterra Vortex який хоч і не ускладнював рухів все ж таки не можна було забути що він на тобі. Знову ж таки знімати новий костюм трохи складніше у руках, дуже вже він в обтяжку. Я навіть думаю якщо хтось мого зросту регулярно ходить в зал ту руки можуть і не влізти в рукава.

Застібається новий костюм згори вниз, тож якщо навіть у воді хтось смикне за “хвіст” зіпера то нічого не станеться. Коротше ще треба плавати. Складно сказати чи спавді Helix вартий тих додаткових $450 у порівнянні з Vortex.

Ну і мій фотограф:

Наша трі-спальня…

Вірніше наша друга спальня яка використовується як місце проживання велосипедів та речей (переважно спортивних) що ми їх не надто часто використовуємо. Місце перманентного срачу.

 

Та що ви бачите на фото то далееееко не все спортивне що у нас є. Ще є кладовка забита кросівками і спортивним одягом наполовину (те що використовуємо час від часу), та шафа в коридорі де густо “щоденних” спортивних речей – одягу та взуття. А ще коллекція кремів та походних дрібничок у ванній, та різних енергетичних батончиків, гелей та напоїв на кухні.

Напіврозібрані велосипеди готові завтра вранці застрибнути в машину і мандрувати в Канаду. Рушники оберігають велосипеди від пошкоджень і оточуючі предмети від масних цепок.

До чого це я все? Та просто у нас через 2 дні перший тріатлон цього року. Я буду робити Half Iron Man, Олена – олімпійську дистанцію. Отже вважаємо що прочитавши цей пост ви побажали нам обом удачі. Дякую вам за це Smile

2011-Chelan Man Triathlon

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Початок – 2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Отже після змішаних вражень 2010 року (місцина та подія сподобалися, результат не надто) ми вирішили спробувати там же зробити тріатлон.

Отже цього разу я робив олімпійський триатлон. Це був другий раз коли я робив цю дистанцію, і результат щось сильно гірше. Загальний час 2:28:46, по етапах (плавання-транзитна зона 1-велосипед-транзитна зона 2-біг): 27:04-3:27-1:13:24-1:36-43:15.

Протокол змагань – http://www.buduracing.com/raceresults/20110716_607.pdf

Перша хвиля Half Iron Man:

Ось в таку красоту ми пливли:

Людина-амфібія вперше побачила дерева і інших людей:

Моя хвиля готується до старту:

А ось там і я десь пливу (в ближчий групі). Дальня група то хвиля що стартувала перед нами. Взагалі то було доволі людяно, не було часу щоб я плив взагалі сам. Весь час когось обпливаєш, уникаєш чиїхось рук-ніг і взагалі веселишся.

Ото я там рукою махаю з води. Взагалі вздовж берега пливсти напряжно – гребеш як дурний, а весь час наче на одному місці.

Ще одна штовханини на фініші – трошки повільніші пловці з попередньої хвилі та зовсім повільні з попередньо-попередньої. І всі несуться на запах крові фінішу.

Шось в цей раз якось невдало і довго випутувався з гідрокастюму, з’їв гель, натягнув взуття-шолом-рукавиці-окуляри і попер далі…

Якісь 38 км і я знову біжу в транзитну зону. Велосипедний етап доволі непростий, із противними затяжними гірками. А народ тут в плані велосипеда дуже сильний. У мене взагалі таке враження що в триатлоні тут виступають переважно велосипедисти. Постійно хтось обганяє, аж настрій псується…

Ну все, побігли…

І от на бігу я наздоганяю багатьох з тих хто мене обійшов на велоетапі.

А тут вже і фініш:

Втомився, але настрій супер! Все ж таки триатлон це дуже, неймовірно прикольно і класно. Наче і упираєся весь час, а враження таке що розважаєшся. Та і ніяк не відчуваєш що більше двох годин сплило.

І мій фотограф:

 

Наступного дня Олена приймала участь у “пробному” триатлоні. Це той же самий спрінт, але плавання на вдвічі коротшу дистанцію – 400 м замість 800.

Тут вона якби говорить нам “я їх всіх порву”:

Час заряджатися енергією. Це той самий енергетичний гель про який мене питали – висока концентрація калорій у формі в’язкого гелю. Можна їсти навіть під час бігу.

Оленина хвиля ломонулася вперед:

Знову красиві красоти.

Треба сказати що Олена показала перший результат на дистанції в своїй віковій групі. А це ж я свого часу вчив її плавати, отакий я молодець!

Ну проплила то непогано, а на велосипеді, і особливо бігу її таки наздогнали і перегнали. Якщо у мене найслабший вид це велосипед, то в ОЛени це біг однозначно.

Побігла переодягатися на велоетап:

Ковть-ковть напій, туфлі, рукавички, каску, окуляри, хватаємо велосипед і бігти:

В ногах ще повно сили:

Побачимося через 20 кілометрів!

Ось вже і фініш велоетапу видно.

Ай-я-яй, лапки підгибаються!

Здається тут вона думає “ а може ну його нафіг той біг?” (:

Ну понеслась, останнє зусилля. А там по дорозі вже і бігунів що біжать і від фініша і до фініша, і велосипедисти ще їздять, і машин ціла черга…

Вибігаємо на асфальт. ОМГ, там же в гірку!

Насправді вона посміхається з того що я поруч весь час бігав і намагався сфотографувати. А враховуючи що на мені був рюкзак, фотік, телефони, гаманці і різні батончики в кишенях це виглядало мабуть доволі кумедно.

Ну все, вже далеко.

А ось вже і назад через якийсь час:

Фініш! Медалька, водички, водички, водички, їсти!!!

Якось так:

І ось так:

Альбоми з фотографіями:

Про американські кінотеатри

Коротенько так…

Місцеві кінотеатри як правило це комплекси з багатьма середніх розмірів залами з гігантськими екранами. Звук при цьому не надто гучний так що можна спокійно балакати з сусідом і при цьому звук достатньо гучний щоб твої балачки не сильно заважали іншим. На протязі усього сеансу як правило світло повністю не вимикають, якісь нічні типо світильники увесть час підсвітлюють переходи і можна розгледіти і сам зал і силуети людей.

Середня вартість квитка на одного дорослого буде в межах 10-20$. Фільми в 3Д звісно коштують дорожче (найдорожче IMAX). Також нормально купити один квиток і по закінченню сеансу ходити із залу в зал. Не знаю чи це легально дозволено, але багато хто так робить. На “дорогі” сеанси просто так не пустять – на вході в зал стоїть людина яка перевіряє квиток і видає окуляри. А на прості пласкі фільми ходи скільки хочеш.

 

До речі на відміну від України де, як я пам’ятаю, в кінотеатрах одночасно йде 3-4 фільми тут навіть в маленьких кінотеатрах показують близько 10. Причому сам прокат йде довше здається.

А ще мені подобається що тут не продають пиво. Думаю через те що кінотеатр можуть відвідати діти (дивно, правда?), а спиртні напої не можна продавати у місцях доступних чи безпосередньо видимим дітям. Але це і на краще. Може в інших штатах по іншому, не скажу. Проте попкорн, який до речі місцеві далеко не всі і далеко не так багато їдять, звісно продається на додачу до коли, претцелів, начос та інших вкусняшок.

Взагалі поп-корн в кінотеатрах це прибутковіше ніж самі фільми. Вигідніше тільки брати гроші за СМС. А так поп-корн приносе більше прибутків кінотеатрам ніж продаж наркотиків наркоторговцям Smile 

А ми любимо взяти великий мішок поп-корну (правда без масла), пару відер дієтичної коли і запихатися цим під час перегляду.

 

Але найбільша і найголовніша відмінність у тому що квитки в зал продаються без місць на них. Це, по-перше, означає що ціна на всі квитки однакова, а, по-друге, що коли багато людей то треба приходити раніше і замати чергу щоб сісти на найкращі місця.

На фільм який йде вже давно та/або не сильно зацікавив глядачів можна прийти у порожній зал (реально менше 10 людей) та сісти де хочеш. А от на блокбастери треба приїхати за годину, а то і за дві (як було у випадку “Аліси у Задзеркаллі” та “Джона Картрера з Марсу”) і відстояти чергу. Черга відгорожена, ніхто не ломиться з боків, усе культурно та спокійно. Ну тобото є вибір або подивитися фільм в перші дні після виходу, але заплатити за це часом у черзі і дивитися у переповненому залі, або почекати 2-3 тижні і сісти на хороші місця постоявши у черзі пів години, або взагалі не чекати, прийти на початок сеансу і сісте де вже будуть місця.

Навіть важко сказати чи подобається мені така система без місць у квитках. Але точно не є вона великою проблемою. І навіть певною мірою дозволяє розподіляти місця більш справедливо Smile В кінці кінців в кінотеатри ми ходимо для розваг і весь цей ажиотаж та черги лише додають приємних почуттів. Якщо ж ви тонкий поціновувач кінематографу і сильно переживаєте з приводу комфорту то завжди можна той же фільм купити на диску або в інтернет-магазині (Xbox video, amazon, hulu, десятки їх).