Jack McDevitt. The Academy / Джек Макдевіт. Космоархеологія (1994-2007)

 

 

Хороша серія, не те що б шедевр, але точно не даремно втрачений час. Не дивлячись на те що тут багато аркадного типу пригод і квестів на вижвання, все ж таки це хороша наукова фантастика теж.

http://www.goodreads.com/series/42777-the-academy

The Engines of God / Двигуни Бога (1994)

Відгуки на різних літ-сайтах нагадують невеличку війну. З одного боку народ кричить – стопіцот сторінок, і нічого, чуєте, абсолютно нічого не відбувається. А з іншого боку їм відповідають – ви дурні, чи де? Відірватися просто неможливо, динаміка, захоплюючі загадки і всякі таємніці, дадада!

Звісно після такого не можна не захотіти не почитати Smile

А взагалі то книга заповнена загадковими загадками яких автор щедро розкидає ледь не по 2-3 на сторінку. Під час читання згораєш від цікавості – шо ж там далі, що ж воно таке, а може воно якось пов’язано з…

Ну а після такого початку вже автоматично береш в руки наступну книгу серії.

http://www.goodreads.com/book/show/337048.The_Engines_of_God#

Deepsix / Приречена (2001)

І знову таємні таємниці і загадкові загадки зниклих цивілізацій, але не зважаючи на науково-фантастичну і псевдодокументальну основу це скоріше пригодницький роман. Просто диву даєшся які тільки пригоди і нещастя для своїх героїв (які іноді гинуть розбризкуючи кров і кишки) придумує автор. І на його честь все це не виглядає висмоктаними з пальця фентезійними пригодами.

Ну і доволі правдоподібно показано що всередені кожного сидить така маленька сциклива, зловтішна і заздрісна істота. Ну і політики як найгарші представники людства. Ну і ще різноманітні бюрократи від різних організацій, партій, інститутів, тощо. Просто не віриться що тендітний росточок науки виживає серед цих тупих предметів Smile

http://www.goodreads.com/book/show/352780.Deepsix#

Chindi / Чінді (2002)

Далекі-предалекі космічні подорожі що відкривають все тамничіші і таємничіші об’єкти і артифакти. Нано-технології повною жменєю, авнтюрні пригоди, пам’ятки зниклих цивілізацій і нарешті гіганський законсервований корабель невідомо чий і невідомо для чого створений з нехілою колекцією "заморожених" істот і всякої документалістики на борту.

Земляни в шоці – цивілізацій виявляється у Всесвіті тисячі, але досі нікого живого так зустріти і не вдалося, і де вони всі є невідомо.

Ну корочє отакоє от. Книга може трошки слабіша за попередні, але зовсім не погана, ні.

http://www.goodreads.com/book/show/382161.Chindi

Omega / Омега (2003)

В цій книзі автор повертається до загадки з першої книги серії – що таке Омега-хмари і для чого вони призначені. Те що це гіганські нанотехнологічні об’єкти це вже ясно. Але не ясно для чого вони і як їх подолати.

Тим часом на шляху однієї з них (нищівної хмари) знайдено цивілізацію. І героїчні герої вирушають у подорож, і починається боротьба за порятунок тієї цивілізації, та ще й так щоб не сильно перед аборигенами світитися…

Як написали в одній рецензії це хороша космічна/наукова фантастика без бластерів, що вже робить її цікавою Smile

Вже постарілі герої яких автор вперто тягне з книги в книгу тепер починають боротися за врятування сомої Землі – бо ж одне з тих Омега-хмар тепер рухається просто на неї.

Якось так все крутиться, хтось кудись літає, пригоди, інтриги в наукових колах і в кінці-кінців розгадка яка мало кому сподобається.

http://www.goodreads.com/book/show/352781.Omega#

Odyssey / Одісей (2006)

Поки що не читав.

http://www.goodreads.com/book/show/352775.Odyssey

Cauldron / Казан (2007)

Поки що не читав.

http://www.goodreads.com/book/show/535318.Cauldron

Linkoln Child. Deep Storm / Лінкольн Чайлд. Шторм в глибині (2007)

 

Хоча в принципі саме науковості в цій фантастиці небагато, але дуже добре промальовано характери героїв. Тут і тупість і наполегливість військових, і самовпевненість, пихатість і недалекоглядність вчених. Тут є і звичайні психи, і моралізатори і всі інші різні характери.

Історію наче побудовано шарами і сюжет розвивається крізь них так само як головного героя проводять через рівні брехні. І кожна наступна історія здається доволі правдоподібною.

Є навіть певні елементи екшену, вибухи та стрілянина. А в кількох останніх реченнях уся книга трохи "перевертається" і подається з іншорї точки зору. Версію про “справді знайдену Атлантиду” головний герой відкидає самостійно ще на самому початку. Далі йдуть космічні корабіл прибульців, подарунок людству у вигляді нових технологій, звалище небезпечних відходів, військовий склад, … Ну а в результаті якось саме собою приходить розуміння що людство в принципі мало кому цікаве і що увагу на нього теж особливо звертати не будуть.

http://www.goodreads.com/book/show/39026.Deep_Storm

Кілька світлин з пропагандою…

…активного способа життя Smile

Вже і зима закінчується, а ми усього 2 рази ставали на лижі. Отже вирішили наздогнати. Може ще раз встигнемо, там кажуть сніг до кінця березня є.

 

Як це не дивно але усього на третій раз було кататися набагато легше. Чи то краще розуміємо що і як робити, чи то м’язи відповідні підкачалися. Навіть вже не з кожної гірки падаю Smile

 

Думав собі бігати неспішно, щоб не бути мокрим… Куди там – як тільки яка гірка так просто тече піт і пульс на 180+ стрибає. А по прямій їхати саме задоволення, здається почав розуміти як правильно треба.

 

В цей день також проводилися на трасі змагання з біатлону. Учасники бігали по своєму колу навколо мішені (метрів 500 коло). Нам сказали що їх усього там людей 15. Може і собі прийняти участь через пару років? Правда для цього спочатку треба конькову техніку засвоїти Smile

Ось це ось вони там крихітні в далечині:

 

Було сподівання проїхати кілометрів 30 хоча б, але коли поїхав на друге коло після перших 15 км доволі швидко відчув що втомлений і ноги почали трохи боліти. В принципі можна було б доїхати усе заплпноване, але потім довелося б тиждень відходити, тому вирішив закінчити. Десь 22 км усього вийшло. Може наступного разу більше пробіжу. Поки що для нас це розвага в першу чергу, а потім вже тренування.

 

Також якийсь час тому спробували трейловий біг, по нашому це мабуть щось типу “біг по складній місцевості”. Я звісно до того бігав парками, і навіть якось раз змагався в Каліфорнії в трейловому бігові, але там пустеля.

В цілому можна сміливо казати що трейловий біг це окремий вид спорту. Звісно функціональна бігова підготовка допомагає, але напряму не конвертується. Біг по трейлу це не просто нерівна поверхня з корінням, каменюками, грязюкою, піском та водою, але і ще й круті підйоми та спуски. Фактично по прямій там ніколи і не біжиш. В деякі моменти підйом в гору настільки крутий що виправданіше йти, а спуски настільки карколомні що треба спеціально тренуватися бігати з них.

 

Мене запросив побігати разом знайомий що спеціалізується на трейловому бігові та ультрамарафонах. Поруч у нас є гора Tiger, там і бігали з вершини на вершину. Карта тут – http://connect.garmin.com/activity/266678036. За якісь 12 неповних миль убився як за повноцінний марафон.

А взагалі красиво – ліс, струмки, скелі та урвища, папороть і мох на деревах. На вершинах сніг та туман такий що не видно за кілька метрів. Олена теж бігала, але коротший і “цивілізованіший” маршрут.

 

Ще одна відмінність трейлового бігу в тому що доріжки як правило дуже вузенькі і когось обігнати не так легко якщо тобі не поступаються дорогою – треба чекати на можливість це зробити.

Також є особливі вимоги до взуття та одягу. Хороше зціплення з різними поверхнями (пісок, глина, мокре каміння, сніг та крига), захист від води та холоду, щоб не жарко було, щоб пальці були захищені від ударів об коріння та каміння, щоб підошва згладжувала нерівність поверхні, але щоб була гнучка. Ну і шкарпетки спеціальні потрібні мабуть так само як і захись від клещів та іншої живності і рослин. Не кажучи вже про запас води та їжі які неме де у глишині взяти крім як на собі тягнути.

 

А так же ж хочеться усим займатися і все спробувати! Sad smile Ще гірський велосипед у планах, яке небудь каное чи байдарку також би освоїти. І скелелазання. І у походи знайти час ходити… І взагалі хотілося б пригодницькими гонками зайнятися.

 

Ну а щоб не грузити вас більше своїми “спортивними” фото ось вам зі святкового Сіетлу парочка.

 

Це чи то на Новий Рік, чи може на Різдво. А може і просто так, не пам’ятаю вже.

William Keith. Warstrider / Вільям Кейт. Бойовий крокуючий механізм (1993-1996)

 

Усю серію побудовано у світі BattleTech заснованому на популярній грі. У цьому світі Японія панує у космосі і фактично диктує іншим націям свою волю.

До речі автор працював над парою сезонів Doctor Who, книгами по BattleTech, Вавілон 5 та деякими іншими відомими серіалами.

http://www.goodreads.com/search?utf8=%E2%9C%93&query=warstrider

Warstrider / Бойовий крокуючий механізм (1993)

Це не просто бойова фантастика, але ще і фантастика в якій люди закуті у велетенські механізми стріляють на всі боки ракетами у інопланетних завойовників.

Цікавий світ у якому панує Японія і люди шукають у себе японське коріння щоб зайняти вищу посаду. Так, наприклад, індуси котуються вище за білих бо вони ближче до японців Smile

Ну в самій книзі багаторічна війна з ворогом невідомого походження і незрозумілими цілями.

А в розв’язці – безсмертні істоти з інтелектом новонародженого, розмірами з планету і володінням нанотехнологіями.

Читати цікаво бо є правдоподібний (більш-менш) всесвіт, бойові дії та загадки.

http://www.goodreads.com/book/show/553590.Warstrider

Rebellion / Повстання (1993)

У цій книзі ми більше дізнаємося про всесвіт серії – Японія фактично керує усіма населеними світами людей через світовий уряд. Вона ж контролює космічні перевезення та ядерну зброю.

По сюжету люди намагаються контактувати з ксенами на іншій планеті, але цьому перешкоджають інтриги чиновників та інша політика.

В той же час на тій же планеті починається відкритий бунт проти влади Гегемонії (світового уряду підконтрольного Японії). Бойові дії відбуваються в основному між машинами повстанців та Гегемонії (або Японії).

http://www.goodreads.com/book/show/553592.Warstrider

Jackers / Ксенофоби (1994)

Повстанці (Конфедерація) ведуть війну проти Японії яка в свою чергу розвивається під керівництвом ретроградів і ксенофобів.

Багато бойовиз дій у космосі і на землі.

Головний герой знову, як і в попередніх книгах, встановлює контакт з чужинцем, але цього разу отримує можливість скористатися його силою та розгромити японський флот що ледь не знищив усих втікачів.

http://www.goodreads.com/book/show/1760987.Warstrider

Symbionts / Сімбіонти (1995)

У цій книзі поступово наукової і бойової фантастики стає все менше, а натомість все більше пригодницької. Також доволі поширена хвороба серед авторів книг що добре продаються – тягнути героїв із книги в книгу.

Так головні герої не лише першими встановили контакт з двома расами чужинців, але і розгадали деякі таємниці тих чужинців над якими безуспішно билися "зашорені" японські вчені. Ну і до того ж вони очолюють армію повстанців, відбирають в боях кораблі Імперії і вмовляють  іншопланетян виступити у війні на їх боці.

Не дивлячись на всі ці дитячі ходи читати все ще доволі цікаво, але вже на межі – ще б трошки більше подібного і я б покинув книгу.

http://www.goodreads.com/book/show/553593.Warstrider

Netlink / Мережа (1995)

Не читав, і поки не планую.

http://www.goodreads.com/book/show/553589.Warstrider

Battlemind / Полководець (1996)

Не читав, і поки не планую.

http://www.goodreads.com/book/show/553591.Warstrider_06

HVLO headphones

 

Ціна: $40

Призначення: Навушника для активних видів спорту. Самі динамікі доволі великого діаметру тримаються всередині пов’язки, а не на вухах чи дужці.

Загаліні враження: В цілому дуже позитивні. Якими б хорошими не були бігові навушники мені ще не вдалося знайти такі які б можна було б одягнути і забути про них – постійно то випадають, або потрошку висовуються з вуха, то дужки починають заважати. А найбільша проблема в тому що навіть якщо навушники добре сидять у вухах то кожного разу коли смикаєш чи зачипаєш провід відчуваєш це вухами.

Ось у цих навушників такої проблеми нема, їх саме одяг і забув. Регулювати положення динаміків біля вуха можна просто соваючи їх пальцями, а самі вони сидять нерухомо. Пов’язка доволі туга, одночасно виконує роль збирання поту і обігріву, тому бігати в них можна лише зимою на вулиці. Вже при +15 чи в залі в них жарко.

Динамікі, як я вже зазначив вище доволі великі, але просто туляться до вуха, тому гучність на моєму плеєрі доводиться накручувати на максимум. В порівнянні з Yurbuds Inspire Duro, наприкла рівно вдвічі гучніше.

Дебелий шнур не перекручується, а його довжини якраз в притик вистачає мені щоб через спину (під кофтою чи футболкою) провести через рукав у долоню. Якщо ви тримаєте плеєр під час бігу на поясі то довжини шнура може і не вистачити, треба міряти.

Недоліки: В першу чергу це якість звуку. Він кращий ніж у зовсім дешевих, але помітно гірший за ті ж Yurbuds Inspire Duro, не кажучи вже про Sennheiser OMX 680 In-Ear Sports Earclip Headphone чи Sennheiser MX85 Sport Series II Twist to Fit Earbuds. Звук десь на рівні Nike HJ055 Duro Adjustable Street Style Headphones, або навіть трошки гірший. В той же час навіть на максимальній гучності звуки ззовні не перекриваються на відміну від навушників-закладок.

Інший недолік це те що матеріал пов’язки якийсь занадто грубий і цупкий. В ідеалі хотілося б мати тонкішу і м’якішу на дотик пов’язку.

На сайті виробника: http://www.haloheadphones.com/us/

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=QlXl0_o0rpg]

Про стінка-на-стінку в спорт-таборі

В щасливому царстві ельфів під назвою СРСР, про яке, любі діти (народжені після 1976 року), вам так іноді люблять брехати безсовісні пристарілі совкодрочери були і такі речі яких в сучасній Україні і не зустрінеш. Однією з таких речей було формування дитячих “загонів”, а по простому банд та набіги на сусідні міста з ціллю побити одноліток того міста. Так на весь союз греміли “бігуни” з Кривого Рогу що поруч з моїми рідними Жовтими Водами. Сотні дітей у підсумку, і десятки в “набігах” тримали у страху цілі райони, порушували роботу міського транспорту та і просто творили що хотіли. Була у них і своя уніформа – каракулєві кепки, войлочні ботинки з блискавками, ще там якісь речі за носіння яких не в своєму районі можна було сильно відгрести.

Заїздили ті “бігуни” і до нас у місто. Я був ще малий, але пам’ятаю як ходили дивитися на драку наших із приїзжими. На місті Парку Слави (для тих хто бував у ЖВ) ще лише розритого, але без пам’ятника та доріжок зібралося ледь не сотня людей 14-18 років і билися. А ми дивилися здалеку. Кривбасівців тоді приїхало 2 чи 3 рейсових автобуси, наших було здається трошки більше. Все сталося доволі швидко – тільки у діло пішли дручки та цепки велосипедні і більше ніж кілька парочок почали справді битися прибігла міліція і бійці почали тікати в усі боки. Кількох людей затримали, кажуть навіть у когось там ніж знайшли. Коли було інша “розбока” то я вже її пропустив, але там одного хлопця зарізали насмерть, а у кількох заарештованих казали знайшли саморобні пістолети (такі що мають один патрон який навідомо чи вистрелить і в яку сторону). Точно рік не пам’ятаю, але був я у молодших класах, а атже це десь 1982-1984 роки, хоча може і помиляюся.

Сам я ніколи ні в чому подібному участь не приймав, навіть друзів таких у мене і не було. Але майже довелося прийняти участь коли я був на зборах. Якось на зимових каникулах нас (легкоатлетів) повезли в Алушту. Ми їздили туди кілька років поспіль і жили в готелі що стояв недалеко від берегу, але високо на горі. Їздило нас 20-30 людей усього, від 4-класників до 10-класників. Був це десь рік 1986-1988.

Ну і от якось в цей же готель заїхало ціле кодло кацапів (щоб у вас не було ілюзій про якусь особливо сильну дружбу народів в СРСР хочу завуважити що крім як кацапами, чукчами або нанайцями у нас росіян тоді і не називали) з якогось Новосибірска чи що, людей більше сотні і зайняли більше половини готеля. Це були відмінники навчання, тобто ті що вчилися на всі п’ятірки та вигравали різні олімпіади. Вони не були спортсменами…

Що нас найбільше вразило так це те що вони усі без винятку бухали (у нас тільки “старшаки” іноді ризикували випивати закрившись на три замки на Новий Рік), та курили маріхуану (про це ми лише чули). Щодня вони влаштовували на третьому (найвищому) поверсі готеля гучні діскотеки і жбурляли різне сміття з вікон. Ми з ними практично не перетиналися бо тренування-їжа-сон-походи у місто. Просто знали що треба обрежно під вікнами ходити щоб чогось не кинули на голову.

Та от якось в гості до нас прийшов ще один жовтоводець що відпочивав якось в той час в Алушті. Він був другом когось із наших старшаків, але одночасно був драчуном і хулігам і вчився вже в ПТУ (в бурсі, як досі кажуть в Жовтих Водах). Ну і от коли він йшов “з гостей” щось там з гори пролетіло повз нього. Тут він ломиться на гору, залітає на діскотєку, заряжає у пику першому кого побачив, другому, третьому… Коротше людей п’ять отоварив поки інші не розбіглися по кутках і він опинився сам у центрі. Після чого доволі фігно пояснив що він взагалі думає про кацапів, про оточуючих його кацапів особливо і пригрозив подальшими карами за погану поведінку. Так почався національний конфлікт, але ми про те ще не знали…

Наступного дня коли ми дивилися кіно (в готелі був маленький кінотеатр) туди ввалилося п’яне кодло і почало волати “Україна, хто тут Україна?”. Що не дивно усі дорослі (а в готелі звісно були відпочиваючі крім наших двох груп) миттєво здриснули. Ну от гості і почали висувати претензії суть яких зводилася до того що до них дійшло на другий день що їх опустили і вони вимагають сатисфакції стінка на стінкку. Те що їх було в кілька разів більше їх не цікавило. Призначили розбірку на вечір.

Треба ще сказати що як довго буваєш в якомусь місті то рано чи піздно стикаєшся з місцевими що часто намагаються самоствердитися і одночасно щось відібрати у тебе. До нас теж такі їздили на мотоциклах, якісь місцеві хулігани. Але вони були непоганими хлопцями, нікого не били, лише у когсь там відібрали кепку та футболку, але в цілому їздили до нас просто потриндіти за життя то почеплятися до наших дівчат. Ну а от росіян вони не любили, кілька разів шугали, в когось там гроші відбирали.  Протистояти місцевим будь-де у ті часи була б найтупіша ідея тому що у випадку “образи” вони б легко зібрали сотню людей і все закінчилося б дуже погано.

Ну от коротше і вечір… Наші старшаки випивають привезене спиртне для хоробрості, викурюють по цигарці бо кажуть після куріння синці на морді швидше сходять і йдуть у призначене місце. Ми ж (клас 6-7-й) битися не збиралися, але теж пішли і подивитися, і щоб людей здавалося було більше. До нас ще долучилося кілька хлопців здається з Павлограду бо, як вони самі сказали, “як жи ми не любимо цих …”. Не пам’ятаю хто вони і чому там були, але пам’ятаю що у кожного з них або рука, або нога була у гіпсі Smile Може на лікування відправили.

Ну от стоїмо ми такі, а це місце для розвороту автобусів на дорозі, широка асфальтова площадка. Далі дорога йде вниз у місто, а в гору веде в готель. І ось ніч, темно, ліхтарів нема. І з гори починають спускатися як світлячки вогники цигарок… Як же їх багато! Як невеличка річечка наче тече вниз, страшно…

Ну от вони вже і тут, оточили нас з усих боків. Починається войовниче “а ти шо? а ти шо? а шо такоє?”. Тут хтось із них гучно питає – ну що, починаємо?

А є такий у кожній компанії мабуть хлопець що сильно любить похвалитися і прибрехати, і головне що за словом в карман не лізе. Заздрю іноді таким людям. Так от він у відповідь каже – почекайте, місцеві просили не починати без них, бо їм час треба щоб усих зібрати.

І все змінилося! Smile Москалі настільки очевидно злякалися що аж трохи соромно за них стало. Почалося про давайте дружити, або взагалі забудемо про одне одного, та ми через 3 дні додому вже їдемо і хіба не зможемо якось без драк обійтись. Навіть мій однокласник якому перед тим в кінотеарті заїхали у щелепу і залишили синець вимагав знайти того хто його вдарив що влупити у відповідь.

Коротше розійшлися майже без втрат. Кілька людей все одно пробували зчепитися, але їх швидко розтягували з обох боків.

А Гену, так звали нашого винахідливого рятівника, потім ще довго хвалили і балували.

Отакий спогад Smile

Концерт Tomahawk

Практично у самому центрі Сіетлу, через дорогу від відомого на весь світ ринку Pike Place у не менш відомому клубі Showbox… Свого часу ми були на концерті Apocaliptyca, але з того часу минуло вже майже 4 роки.

 

Власне про концерт я дізнався цілком випадково – чи то Last.fm, чи Spotify, а може і XBox Music кинули мені мейл “через тиждень концерт Tomahawk” і я купив квитки майже миттєво. Якщо комусь цікаво то 2 квитка обійшлися в $69, що на мене доволі невисока ціна за зірок світової величини. Купівля квитків теж дуже проста – клік-клік, картка ось ця і є-мейлом приходить pdf-файл з квитками.

З нашого досвіду коли усі попередні концерти що ми їх відвідували в США починалися точно за досвідом ми вирішили виїхати раніше щоб бути у залі хоча б за пів-години до початку. А початок, до речі, було заплановано на 8 вечора.

На диво доїхали ми до Сіетла практично без затримок, якісь 30 хвилин і ми на місці. Запаркувалися, пройшлися до клубу, а там ще навіть у зал не пускають. Пішли у пивбар поруч де варять непогане пиво, Олена собі узяла таке м’якеньке за смаком зі змішною назвою Kilt Lifter.

Коротше за 15 хвилин до початку біля входу почала формуватися черга, в залі ми були десь о 8-15. Коротше щоб довго не розписувати початок концерту затримали без будь-яких пояснень і вибачень на більше ніж 2 години Sad smile Добре що народ заходив неспішно і ми спокійно стали впритул до сцени.

 

Конферанса теж ніякого нема. Ось на сцену вийшли якісь пацани, я навіть подумав що то техніки Томогавка. Але вони підключилися… і тут таке почалося… Це виявилися команда Retox. Що вони таке грали описати словами неможливо. За якісь 5 пісень почуття таке було що на голову висипали вагон щебню, причому кожен камінець кидали окремо. А якщо просто то це виглядало як наче панки захотіли зіграти grindcore, але замість традиційних дісторшенів та овердрайвів помилково використали делеї, хоруси та секвенсори. Там же на сторінці команди можете ризикнути послухати їхню музику.

Ще за якісь 30 хвилин які по сцені носилися техніки і хутко все підключали і клеїли скотчем до полу, а також розкладали рушники і пляшки з водою, на сцені з’являються Майк Паттон та Ко.

Щоб прояснити – особливо для мене Майк Паттон є беззаперечним генієм музики та однозначно найкращим вокалістом у світі. А цей його проект (у нього є команди майже на всі музичні стилі) грає найбільш класичну металеву музику, щось типу суміші альтернативного металу та альтернативного року з елементами етно (завивиння північно-американських індіанців).

 

Просто вийшли і заграли… Звук – я краще на концерті ще не чув. Не дивлячись на те що ми стояли впритул до сцени зовсім не глушило, чути було кожен інструмент, кожен звук. А коли Майк заспівав то я ледь не обісцявся – ніякої різниці з тим що на запису можна почути. Коротше якби не воплі з усих боків то з закритими очима я би навряд чи відрізнив живе виконання від CD. Ні, чєсно, насправді настільки класно Smile

Тим не менш довге очикування початку і гасилово фанатів у залі зробили свою спаву і під кінець ми вибралися від сцени.

Між піснями Майк питав яку наступну пісню зіграти, а на пропозицію “щось із Mondo Cane” (проект в якому Майк з оркестром виконують старі пісні італійської естради) беззлобно відповідав “ідіть на…, ми метал-банда і ніякої слинявої попсятини тут не буде”. Взагалі то без понтів усі, без пафосу. Одягнені так само просто, наче з дому за хлібом вийшли, таке враження що перед концентром забігли у GAP чи інший дешевий магазин з “щоденними” шмотками.

Ну от, тепер ще на Fantomas сходити, а потім і на Face No More можна сподіватися. А то минулого року у них, в смислі у Face No More, був тур по Європі, а в Штатах так вони і не виступали.

 

Навіть не знаю що додати, нехай Олена в коментарях дописує своє враження Smile

Ранковий коктейль…

…або смузі (smoothie) як його називають американці.

 

Олена любить собі таке з ранку зробити і до обіду смоктати його за комп’ютером. Цього разу робив його я. Також іноді робимо коли виснажені після змагань чи довгих велопокатушок, а готувати їсти нема ні сил ні бажання.

 

Мій рецепт простий (усі дози приблизні і можуть за настроєм бути змінені вдвічі в будь-який бік):

  • стакан соєвого молока
  • пів-стакану соку (ананасовий, кокосовий, апельсиновий)
  • пів-стакана густої сметани (вірніше фільтрованого йогурту)
  • велика ложка морозива
  • морожені ягоди (голубіка з малиною) або морожені фрукти (ананас, манго) – пів-стакана
  • столова ложка протеінового порошку
  • чверть-стакану тоненько нарізаного мигдалю
  • пару чайних ложок зерен чіа та льону
  • один середніх розмірів банан

    Блендер у нас від Magic Bullet, дуже хороший, простий, дешевий і надійний. За менш ніж 10 секунд перемішує все у рівномірну масу. Потім сполоснув його водою за секунду і в миючу машинку для тарілок.

     

    Такої порції вистачає на 2 великі стакани (або 4 звичайні), ну або одній людині на пів-дня Smile

    У коктейлі є усе що треба: антіоксиданти (ягоди), протеін (порошок та горіхи), білок (морозиво, молоко та банан), баластна речовина (целюлоза, лінгін та пектин з фруктів, зерен та горіхів). Ну і цукор ще, куди ж без нього. Треба ще почати заморажувати шпінат і його додавати, так у всих спортивних журналах рекомендують.

     

    Колись згодом як буде натхнення розкажу про шикарну (і дорогущу) сокочавилку яку ми собі до Нового Року подарували.

    Про шкільних хуліганів

    У кожного в класі мабуть було хоча б пара бандитів та розбишак, але не у кожного були такі як у мене Smile

    В моєму класі якось змішалися “начальствені” діти (кілька штук) та кілька повних неадекватів. Так, наприклад, один з хуліганів до 8-го класу читав лише по складах (потім кудись у бурсу пішов), інший мав такий вигляд наче тільки зліз з дерева та скинув шерсть… Але найвидатнішим був один Д. про якого трошки і розкажу.

    Старший брат цього Д. був одним із самих відомих бандитів-хуліганів нашого міста, принаймні серед школярів самим відомим. Не пропускав жодної драки, постійно ще в школі опинявся в міліції за крадіжки та бійки. А молодший брат мав ще гірший характер, проте ростом і вагою був поменьше тому і не гремів так.

    Ходили ми з тим Д. у молодших класах на легку атлетику, тоді весь клас ходив – бо спортивний клас. Швидкість і стрибучість була у нього в порядку щоб довго їздити на змагання та у різні спортивні табори. Але інтересу до спорту особливого не було, тому як зі школи пішов то вже і не займався спортом.

    Знаєте бувають у фільмах такі невмотивовано жорстокі бандити що творять непойми що і здається в реальному житті таких безбашенних не буває. Ну так от я якраз з таким і вчився.

    Кілька випадків. Перший клас, перше вересня. Двоє хлопців подралися ледь не на першій перерві. Один з них Д. який схопив другого за волосся і хєрачів коліном у морду (старший брат навчив).

    Класі у третьому Д. подрався з сташокласником, схопив того за волосся, впав на спину і зарядив серію ногами в обличчя. В результаті струс мозку, вирване волосся і замість уроків пару днів розбір польотів.

    Клас 5-й чи 6-й, перерва у школі. Хлопці носяться коридорами, дівчата стоять групками. І ось цей Д. пробігаючи мимо однієї групи дівчат хапає одну за волосся і розбиває її головою вікно. Гуркіт, скло летить у всі боки, розпанахано скальп, кровіща хлеще. Всі в шоці завмерли, а воно десь з веселим сміхом далі побігло. І не те щоб якась ворожнеча з тією дівчиною була, ні, просто так. Потім та дівчина як поранений червоноармієць ходила з перебинтованою головою, на щастя шрамів на обличчі не було видно. На питання “для чого?” відповідь “не знаю, чєсно”, і очі такі невинні.

    Другий раз йшов Д. з другом (іншим моїм однокласником) з тренування, а назустріч їм їхав хлопець на велосипеді. Ну вони придумали смішний жарт – зняли з велосипеда цепку і нею побили того хлопця так що він потім якийсь час в лікарні лежав. Теж не змогли пояснити для чого.

    Не кажучи вже про те що підпалити віник і жбурнути з криком “піу-піу, катюша стріляє по німцях” в спину вчителю. Ну або набити зимою повен портфель сніжками і почати кидати їх серією в голову якісь жертві доки вчитель не відбере той потрфель. Про те щоб викинути портфель, а то і портфелі всього класу з вікна навіть згадувати не варто.

    Чи отримував він по морді? Ну в класі було можу 2-3 хлопців які могли з ним битися і він їх особливо не зачипав. Але якогось загального супротиву не було, навіть ідеї не виникали. Не забувайте що совєцький школяр це лише личинка людини яка чекає що їй старші скажуть робити. А про те щоб самостійно щось організувати і мови не йшло. Тим більше у нас в класі набагато легше було бути обсміяним. Коротше ніхто б не виступив проти доки Д. не починав знущатися з нього, але на той момент вже іншим було пофіг. Ну і завжди було загроза “я брати приведу”, чому його не сильно старшокласники лупцювали.

    Традиційно кажуть що всі подібні хулігани боягузи, але тут був не той випадок. Якось ми у зали грали в футбол. А під стелею (метрів 10 висотою, не менше) були на металевих балках причеплені лампи захищені металевими корзинами. І от хтось зафігачив м’яч так що той застряг між лампою та корзиною. Пробували дістати з вишки (була у залі для волейбольного судді) шестом для стрибків і не дотягувалися. І тоді Д. поліз по стіні (повністю скляну стіну було захищено туго натягнутою сіткою) до самої стелі і пішов по балці до лампи. Балка вузенька, якраз в стопу шириною. Ну от дійшов він до м’яча і замість скинути його почав балансувати на одній нозі і волати що зараз впаде і розіб’ється. Тренеда внизу бігають і кричать “злазь, придурок”, а йому хоч би що. Коротше ледь до нервового зриву не довів тренерів.

    Інший раз ми стрибали у яку з різаним поролоном (бо зима і у пісок на вулиці не пострибаєш), так Д. в черговий раз стрибнув, зробив сальто і встряг головою в поролон. Після цього впав і почав волати що зламав шию, встати не може , нічого не відчуває і взагалі помирає. Здається після цього епізоду його нарешті вигнали з секції і сказали більше не приходити.

    Хтось казав що треба батькам взяти і відлупцювати і все пройде. Але сусіди казали що били його ледь не щодня, результатів лише не було. Мені взагалі здається що подібні люди на той момент коли творять щось подібне просто не можуть зв’язати майбутнє покарання зі своїи вчинком. І не учаться через якісь обмеження мозку імхо.

    В школі вчителі теж не могли дочекатися коли Д. закінчить 8-й клас та піде у бурсу. Це лише у казках для дітей в СРСР всі старанно і добре вчилися, а поганих учнів залишали на другий рік. Треба розуміти що на рік довше ніхто з таким учнем морочитися не захоче, ну і крім того другорічник зіпсує усі показники вчителям і особливо класному керівникові, тому переводили з класу в клас хоч якось.

    Ну власне що там довго розказувати. До того часу як я закінчив інститут Д. вже двічі відсидів. Перший раз обставив квартиру сусідки, другий раз вже і не знаю за що. Потім щось вони з братом то кололися героїном, потім зному ледь не разом сиділи (що і спасло їх від смерті). Потім був якийсь у них бізнес, потім вони його чи то пропили, чи прокололи. Потім наче ще сидів… Ну коротше романтіка.

    А у вас були подібні кадри в школі?