Попередні записи:
- Домініканська Республіка. Перельот та перші враження
- Домініканська Республіка. Готель. Катання на мотузках.
Взагалі треба сказати що інфраструктура розваг в Домінікані розвинена слабувато. До тієї ж Мексики їм далеко. У них є прекрасна природа – пляжі, мілкий океан, гори і річки, місцями ліси. І саме ці природні ресурси місцевий туристичний бізнес і використовує.
Додаткових якихось розваг особливо нема. Можна попірнати, покататися на човні, але на цьому і все. Ситуація чимось нагадує те що є в Криму (платіть нам за те що ми тут живемо), але все ж таки краща – хоч і повільно а з’являються і моли, і казино, і дороги. Та і готелі і обслуговування на дуже високому рівні.
Історія острову і держави фактично починається з колонізації його європейцями. Що тут до того робили неписьменні аборигени не відомо і не цікаво – ні письменності, ні будь-якої цивілізації чи пам’яток культури чи архітектури вони не створили. Власне все що є на острові включно з державністю принесено сюди європейцями.
Гаіті є батьківщиною релігії Вуду, офіційно ж більшість населення є католиками. Пару великих і цікавих за архітектурою церков нам показали, але на відміну знову ж таки від Мексики якоїсь особливої релігійності не спостерігається. Ніхто не носить хрестів, не хрестяться при кожній нагоді і згадують постійно Діву Марію.
Ну і ритуалів Вуду теж не виконують, принаймні привселюдно 
Америка поступово проникає у місцеве життя. Навколо бренди Coca Cola, Pepsi, Burger King, Apple, …
На перехрестях пацани бігають з в’язанками бананів, якихось інших рослин і обчищеними цурупалками цукрового троснику. Я так розумію що все це росте тут як будяки і якщо перебороти лінь то можна за рогом нарвати все це і продавати за якісь копійки заклопотаним водіям.
А ще місцеві рослини і квіті (навіть квіти кактусів) приємно пахнуть.
А, головне ж – який пляж і океан? Ну пляжі доволі прикольні. Світлий, або навіть білий пісок який при близькому вивченні є перетертими і подрібленими ракушками (так, ото усе дрібнесенькі уламки ракушок, а не камінці). І доволі далеко від берегу все ще мілко, мабуть там де глибше 2 метрів ми і не запливали ніколи.
Вода тепла в міру і прозора. На диво не така солона як була на Гаваях та на Канкуні. Навіть не знаю чим це пояснити. Хоча все одно солоніша ніж у Чорному Морі.
Тваринний світ доволі бідний у воді – сіруватого кольору риби, крабики якісь і все.
Одна з прогулянок куди ми поїхали мала снокрлінг (пірнання з маскою в програмі). Там звісно у спеціально підібранних місцях і рослин і риб було побільше, але в порівняння з Гаваями це була просто пустеля.
Отже про подорож. Спочатку нас повезли у містечко в якому ніхто не живе. Його спеціально вибудували як принаду для туристів – ресторани, амфітеатр зі сценою, магазини, стоянка для яхт і вихід у океан на заповідний острів Каталіна.
Насправді “ніхто не живе” означає що там не живуть місцеві. Для туристів є прекрасні дома (замість номерів у готелі) за кілька сотень доларів на ніч, кілька шикарних полів для гольфу, машинки для пересування територією. А деякі міліардери навіть мають там власність.
Усілякі зірки та бізнесмени (називали різних Іглесіасів, Джей Ло та Біла Гейтса в тому числі) бувають тут, але нам жодного з них побачити не вдалося.
Ну от значить погуляли ми недовго по місту, потім пішли на човен який вивіз нас в океан (плавали десь із годину в одну сторону). Човен був катамараном у якого було натягнуто панелі на яких можна було посидіти “назустріч відтру” чи просто позагорати.
Привезли нас до острова, видали маски і почали ми пірнати. Спочатку було доволі цікаво – корали на дні, різнокольорові риби. Але швидко набридло (принаймні мені). Риб не так щоб багато різних, корали – просто покручені палки, що там ще дивитися не ясно.
Ну а після сеансу снорклінгу залізли назад на катамаран (усього нас там було людей з 20) і попливли на острів. А обслуга почала наливати ром і місцеве пиво, з’явилися тарілки з бутербродами. Гучніше заграла музика і почалися танці (офіціантки з гідами танцювали сальсу, а ми дивилися і хлопали).
До речі про місцеву музику. Свого часу у Мексиці ми настраждалися просто жах як від їхньої музики. Це ще гірше ніж шансон у нас. Куди не зайдеш кругом волає якась місцева нудотина з неймовірно противним аранжуванням і набридливим вокалом. А ще гірше було коли ще й на додачу показували це по телевізору (наприклад в автобусах) – вид нескінченних рядів опецькуватих спітнілих і вусатих мужиків надовго відіб’є бажання знайомитися з мексиканською музикою.
Тут теж кругом, тобто абсолютно кругом волає місцева музики. І ми вже приготувалися страждати, але виявилося що вона не така вже й погана. Доволі жвава і запальна, з ритмами сальси, румби і самби. Місцеві завжди непогано підспівують, а то і пританцьовують під неї.
Продовження:
