Futurama: The Beast with a Billion Backs (2008)

 

 

Класний мультфільм. І хоча він повнометражний на відміну від попередноьої повнометражки яка таки є повноцінним фільмом ця річ виглядає як черговий епізод, але просто дуже довгий. Тобто події починаються там де закінчується попередній фільм.

І багато, пребагато тентаклів, які, як згодом з’ясовується, є геніталіями.

Сумніватися навіть не варто – якщо є хоч якість симпатії щодо Футурами тре дивитися.

http://www.imdb.com/title/tt1054485/

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=MHDHgRGtOY0&w=448&h=252&hd=1]

Subaru Forester 2013

Так, це наша нова машина Smile

Довго, дуже довно, неймовірно довго вмовляв Олену купити саме сУбару. Їй чимось бренд так не подобався що просто з гнівом відкидала всі мої пропозиції. І ось нарешті поступилася.

Це модель 2013 року, 2.5X Premium. Коробка автомат звісно.

Чому ж ми вирішили проміняти свою Акуру РЛ (2005 Acura RL)? Головна причина це споживання акурою бензину. Вона їла самий дорогий 92-й бензин ($4.05 за галон – $1.07 за літр), причому розхід рідко коли був кращий за 18 миль на галон (13 літрів на 100 км). Проте люди які зазвичай купують акури та інші ягуари рідко звертають на такі дрібниці деталі.

У нової ж машини розхід по місту 21 миля на галон (11 літрів на 100 км), а по швидкісним дорогам 27 миль на галон (9 літрів на 100 км). Це при тому що вона їсть найдешевший 87-й бензин. У нас ціна такого бензину зараз складає $3.79 за галон ($1 за літр).

Крім того акура вже була не нова, а платили ми за неї більше ніж за деякі нові машини мали б.

Зрозуміло що акура на пару класів вища за сУбару, наприклад такі речі:

    • шкіряний салон і найзручніші крісла які ми бачили
    • вбудована навігація
    • практично повна звукоізоляція в салоні
    • неймовірна аудіосистеми з еквалайзерами ледь не на кожен динамік і сабвуфери
    • незалежний клімат контроль для 2-х людей
    • супутникове радіо
    • можна було запам’ятати положення сидіння, руля та дзеркал для двох водіїв і натисненням на одну кнопку пересунути усе це в зручну для себе позицію. Хоча і кнопку не обов’язково натискати – машина по комплекту ключі знає хто з водіїв сідає.
    • заводити можна без ключа
    • неможливо закрити ключ в машині

Напевне ще щось є, недарма ж вона в базовій комплектації коштує як 4 наші субару. Просто з мене такий автомобіліст що я ні в попередній нашій Шеві Малібу, ні в акурі капот жодного разу не відкривав і навіть не знаю як воно це робиться. Так, наприклад, коли мені показали де у субару лежить запасне колесо я розказував Олені що вау, тепер у нас є запасне колесо в машині. А виявляється воно і в Акурі було приблизно там же сховане Smile

Хотів узяти темно-сірого кольору, але Олена закомандувала білу (як завжди виробники не могли назвати колір просто “білий”, він у них якийсь “білий перл”). Мені в принципі все одно – помаранчових чи салатових субару не випускають, тому підійде будь-який з нудних кольорів.

Слово Premium у назві моделі означає що у нас є деякі додаткові фічі – великий люк, підігрів сидінь, підігріврозморозка дзеркал та лобового скла, ще там щось.

Після одного дня вождіння призвичаїлися і особливих складнощів нема. Машина навіть трошки коротша за Акуру, тому більш маневрена. Хоча досі незвично так високо сидіти над дорогою.

Купувати машини в США саме задоволення. Спочатку ходит і катаєшся пробуєш машини, потім обговорюєш ціну і тут же на місці все відбувається. Ми ще були б трошки винні банку за Акуру якби продали її самі (трошки обдерли, одна аварія невеличка була). Салон купив її у нас за всю суму боргу, закрив наш кредит, додав різницю до продажної ціни, відкрив кредит на нову машину (1.9% на 5 років), оформив страховку і почав оформлення документів на отримання номеру (коли буде готовий або подзвонять і ми приїдемо до них прикрутити його, або можуть вислати нам поштою щоб самі прикрутили). Все це за менше ніж 2 години. Тобто можна приїхати на старій машині, продати її, купити нову і оформити абсолютно всі потрібні документи за менше ніж 2 години у автоділера. І це, панове, при тому що я навіть не є громадянином. Ну таке…

UPD. А, головне ж забув сказати! В акуру незручно запихувати велосипеди і колеса в багажник, місця мало, а в субару як скласти задні сидіння то все увійде пречудово. Для чого ж зміна машини і задумувалася :)

Як ще щось згадаю то допишу у коментах.

Домініканська Республіка. Подорож додому

Попередні записи:

Після того як ми попірнали і пороздивлялися риб та корали нас повезли на заповідний острів Каталіна. Виглядає прямо як острів з фільмів про піратів – відносно невеличкий шматок землі з пальмами та білосніжним пляжем на березі, блакитна вода навколо.

Усім на руку наклеїли браслети що показують що ми купили квиток і маємо право знаходитися там. Ціна в 100 місцевих песо (2.5 долари).

 

На острові пальми, знову безкоштовний бар (бо там же ніхто крім учасників екскурсій і не висаджується) та магазин де місцевий продавець заманював нас словами “Рус, сірібро, падаркі”. До речі і на катамарані на якому ми пливли хтось навчив офіціянток словам “подружка, сок” з якими вони постійно до нас зверталися пропонуючи апельсиновий сок.

 

Нам поталанило потрапити у подопрож разом з групою росіян, але усі наші переживання не справдилися. Був там один спухлий від відпочинку, але він швидко заморився і спав усю дорогу, а інші були на диво тихі і не наглі.

 

Ще кілька речей які можна додати на останок.

Україну знають в Домінікані виключно завдяки Андрію Шевченко. Питають “звідки, Росія?”, кажеш “ні, Україна”, реакція миттєва – “О, Андрі Чєвчєнко!”. Найбільш просунуті ще намагаються вимовити щось типу “дінамокіе” Smile

Не знаю чи грають в країні у футбол, принаймні я не бачив жодного футбольного поля чи людини з м’ячем, але про стан справ в європейських чемпіонатах знає багато людей. Це при тому що єдиним спортом яким там займаються є здається бейсбол.

 

Ще хотів написати повний ненависті пост про наший перельот додому, але вже заспокоївся і просто розкажу.

Почалося все з того що наш літак Санто Домінго-Майамі затримали на більш ніж 2 години. В результаті ми як скажені неслися по аеропорту, розсмішили прикордонника тим що хочемо пройти паспортний контроль за 5 хвилин, відстояли в шаленій черзі на повторний шмон (при  цьому аеропотра не покидали). Далі з’ясувалося що ром який ми купили у д’юті-фрі в Домінікані треба чомусь здавати як багаж і заново проходити перевірку через детектори. Коротше ми вирішили його викинути і побігли на літак. Другий літак теж затримали… Але нас на нього не пустили хоча він ще був на землі.

 

Побігли міняти квитки на інший рейс. Десятки, а то і сотні розлючених людей у черзі (це все American Airlines, в них на всих рейсах таке було). Відстояли чергу і нам дали квитки щоб летіти наступного дня через Чикаго в Сіетл (а мали просто в Сіетл). Також видали ваучер на поселення в готелі та ваучери на вечерю та сніданок. А наш літак все ще стоїть на землі (це означає люди там просиділи більше години).

А далі починається ще більша жесть.

 

Від аеропоту до готелів ходять безкоштовні автобуси (шатли) кожні 10-15 хвилин. Але той готель в який мали ми селитися виявляється має лише один шатл що ходить раз на годину. Це ми дізналися прочекавши годину і нарешті зателефонувавши в готель. І ось з’являється шатл. Але якимось дивом місця в ньому всі заняті і без зупинки проїздить мимо. Тут розлючені люди починають обкладати його факами і робити непристойні жести. На всі дзвінки готель відповідає “ми працюємо над цим” хоче не розумію що вони могли зробити.

Коротше я побачив порожній шатл іншого готеля і спитав водія чи не підкине він нас. Той почав мені розказувати що “я допоможу тобі, а ти допоможеш мені”, коротше домовилися на $10 і плюс я знайду ще людей кому треба в наш готель (а з цим проблем не було).

Приїхали, поселяємся. З’ясовується що ресторан їхній закритий вже, отже вечері не буде, треба самому купувати. А відкривається він через годину після того як сніданка не буде. Отже і з другим ваучером у прольоті.

Але треба розуміти що ваучери це гроші як готель може отримати за них у авіакомпанії. Тому вони змогли у барі приготувати на всих нас бургери, а я ще здогадався ваучер на сніданок обміняти на додатковий бутерброд.

 

Ну як би там не було ми поїли, поспали 3 години, поїхали назад в аеропорт, полетіли в Чикаго. Знову рейсь затримався тому неслися знову як скажені на рейс в Сіетл, добре прикордонників другий раз не треба було проходити. От нарешті і вдома. Останній шатл з аеропорта в наше житло… Все, ми повернулися!

Всі фотографії: https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214297

Robert Silverberg. Tower of Glass / Роберт Сільверберг. Скляна вежа (1970)

 

Всемогутній (у фінансовому плані) бізнесмен, творець андроідів що виконуюють фактично всю силову та інженерну роботу, будує на півночі височезну вежу для встановлення зв’язку з іншопланетною цивілізацією.

Андроіди розумні, діляться на касти (альфи, бети і так далі, прямо як у Хакслі), мають релігію в якій говориться що їх признають рівними людям.

І ось стається катастрофа, повстання, бунт. Цивілізація рушиться, лише ексцентричний міліардер рятується на особистому міжзоряному човні і вирушає в напрямку зірки з якої летять якісь наче осмислені сигнали…

Одночасно і глибоко (ідеями і довготерміновими перспективами) і занадто по дитячі (мотивація та поведінка героїв, швидкість змін у суспільстві) як це часто характерно для класиків НФ.

http://www.goodreads.com/book/show/202172.Tower_of_Glass

Quand la mend morde…/When the Sea Rises (2004)

 

 

Прикольний фільм. Правда з легким прибабахом, як завжди у французьких фільмах. Так, майже ні про що. Трошки про кохання, трошки про натхнення, а в цілому про доросле життя та випадкові зустрічі в ньому.

http://www.imdb.com/title/tt0410549/

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=xB6gLp_-4qI&w=448&h=252&hd=1]

Viral Load–2006 – Backwoods Bludgeoning (Sick Hicks from the Sticks)

 

Спочатку подобається – важкий і щільний звук, таке суворе нагнітання, атмосфера створюється аж миттєво. Але з часом помічаєш що починає набридати, і це навіть до того як достлухав альбом до кінця. Занадтро вже одноманітно якось.

Проте любителям класичного death metal може сподобатися – глухувате середньотемпове молотилово з брутальним вокалом.

http://www.metal-archives.com/albums/Viral_Load/Backwoods_Bludgeoning_%28Sick_Hicks_from_the_Sticks%29/123748

Слухати: http://grooveshark.com/#!/album/Backwoods+Bludgeoning/6698716

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=_hnuR0fJzRw&w=448&h=252&hd=1]

Armitron 40/8161

 

 

Ціна: $15

Призначення: Спортивний електронний годинник який можна використовувати і у повсякденному житті.

Загальні враження: З першого погляду це звичайний китайський нонейм. Але після 4 років використання враження у мене суто позитивні.

З функцій є: 3 будильники, підсвітлення екрану, секундомір з можливістю зберігати результати інтервалів. Є ще кілька функцій, але як ними користуватися я так і не розібрався (читай у недоліках).

Годинник цей дуже стійкий, пережив і Гаваї (дрібний пісок і солона вода), і Кариби, і перельоти. На момент написання цього посту користуюся ним вже майже 4 роки, а батарейка досі жива.

На руці виглядає дуже пристойно – просто і органічно. Іноді ношу його як звичайний годинник.

Недоліки: Головне це те що нема інструкції. Нема її навіть на сайті виробника. На форумах вдалося знайти “дослідження” інших людей з приводу деяких функцій, але то для інших моделей. Наприклад досі не знаю як настроювати часові зони, або зворотній відлік часу. Схоже що модель ця більше не випускається.

Сайт виробника: http://www.armitron.com/default.asp

Домініканська Республіка. Розваги і пляжі. Снорклінг

Попередні записи:

Взагалі треба сказати що інфраструктура розваг в Домінікані розвинена слабувато. До тієї ж Мексики їм далеко. У них є прекрасна природа – пляжі, мілкий океан, гори і річки, місцями ліси. І саме ці природні ресурси місцевий туристичний бізнес і використовує.

Додаткових якихось розваг особливо нема. Можна попірнати, покататися на човні, але на цьому і все. Ситуація чимось нагадує те що є в Криму (платіть нам за те що ми тут живемо), але все ж таки краща – хоч і повільно а з’являються і моли, і казино, і дороги. Та і готелі і обслуговування на дуже високому рівні.

 

Історія острову і держави фактично починається з колонізації його європейцями. Що тут до того робили неписьменні аборигени не відомо і не цікаво – ні письменності, ні будь-якої цивілізації чи пам’яток культури чи архітектури вони не створили. Власне все що є на острові включно з державністю принесено сюди європейцями.

 

Гаіті є батьківщиною релігії Вуду, офіційно ж більшість населення є католиками. Пару великих і цікавих за архітектурою церков нам показали, але на відміну знову ж таки від Мексики якоїсь особливої релігійності не спостерігається. Ніхто не носить хрестів, не хрестяться при кожній нагоді і згадують постійно Діву Марію.

Ну і ритуалів Вуду теж не виконують, принаймні привселюдно Smile

 

Америка поступово проникає у місцеве життя. Навколо бренди Coca Cola, Pepsi, Burger King, Apple, …

На перехрестях пацани бігають з в’язанками бананів, якихось інших рослин і обчищеними цурупалками цукрового троснику. Я так розумію що все це росте тут як будяки і якщо перебороти лінь то можна за рогом нарвати все це і продавати за якісь копійки заклопотаним водіям.

А ще місцеві рослини і квіті (навіть квіти кактусів) приємно пахнуть.

 

А, головне ж – який пляж і океан? Smile Ну пляжі доволі прикольні. Світлий, або навіть білий пісок який при близькому вивченні є перетертими і подрібленими ракушками (так, ото усе дрібнесенькі уламки ракушок, а не камінці). І доволі далеко від берегу все ще мілко, мабуть там де глибше 2 метрів ми і не запливали ніколи.

Вода тепла в міру і прозора. На диво не така солона як була на Гаваях та на Канкуні. Навіть не знаю чим це пояснити. Хоча все одно солоніша ніж у Чорному Морі.

Тваринний світ доволі бідний у воді – сіруватого кольору риби, крабики якісь і все.

 

Одна з прогулянок куди ми поїхали мала снокрлінг (пірнання з маскою в програмі). Там звісно у спеціально підібранних місцях і рослин і риб було побільше, але в порівняння з Гаваями це була просто пустеля.

 

Отже про подорож. Спочатку нас повезли у містечко в якому ніхто не живе. Його спеціально вибудували як принаду для туристів – ресторани, амфітеатр зі сценою, магазини, стоянка для яхт і вихід у океан на заповідний острів Каталіна.

Насправді “ніхто не живе” означає що там не живуть місцеві. Для туристів є прекрасні дома (замість номерів у готелі) за кілька сотень доларів на ніч, кілька шикарних полів для гольфу, машинки для пересування територією. А деякі міліардери навіть мають там власність.

 

Усілякі зірки та бізнесмени (називали різних Іглесіасів, Джей Ло та Біла Гейтса в тому числі) бувають тут, але нам жодного з них побачити не вдалося.

Ну от значить погуляли ми недовго по місту, потім пішли на човен який вивіз нас в океан (плавали десь із годину в одну сторону). Човен був катамараном у якого було натягнуто панелі на яких можна було посидіти “назустріч відтру” чи просто позагорати.

 

Привезли нас до острова, видали маски і почали ми пірнати. Спочатку було доволі цікаво – корали на дні, різнокольорові риби. Але швидко набридло (принаймні мені). Риб не так щоб багато різних, корали – просто покручені палки, що там ще дивитися не ясно.

Ну а після сеансу снорклінгу залізли назад на катамаран (усього нас там було людей з 20) і попливли на острів. А обслуга почала наливати ром і місцеве пиво, з’явилися тарілки з бутербродами. Гучніше заграла музика і почалися танці (офіціантки з гідами танцювали сальсу, а ми дивилися і хлопали).

 

До речі про місцеву музику. Свого часу у Мексиці ми настраждалися просто жах як від їхньої музики. Це ще гірше ніж шансон у нас. Куди не зайдеш кругом волає якась місцева нудотина з неймовірно противним аранжуванням і набридливим вокалом. А ще гірше було коли ще й на додачу показували це по телевізору (наприклад в автобусах) – вид нескінченних рядів опецькуватих спітнілих і вусатих мужиків надовго відіб’є бажання знайомитися з мексиканською музикою.

Тут теж кругом, тобто абсолютно кругом волає місцева музики. І ми вже приготувалися страждати, але виявилося що вона не така вже й погана. Доволі жвава і запальна, з ритмами сальси, румби і самби. Місцеві завжди непогано підспівують, а то і пританцьовують під неї.

Продовження:

Dublin Death Patrol–2012–Death Sentence

 

Дуже хороший альбом. Майже випадає зі стилю – важче і помітно повільніше ніж у сучасних команд що грають thrash. Така солідна, м’ясиста музика з кількома вокалами.

Приємне враження, хочеться ще як мінімум один раз прослухати після того як “закінчиш” альбом.

Група є доволі великим збіговиськом відомих учасників інших команд. У них 4 гітариста, 3 басиста, пару барабанщиків, …

http://www.metal-archives.com/albums/Dublin_Death_Patrol/Death_Sentence/347610

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=P5tmp3FCRNs&w=448&h=252&hd=1]