Місяць: Лютий 2012

Блоґи помирають

І це не питання, а твердження. Навіть констатація.

Я особисто почав більш-менш активно користуватися блоґами (а це переважно ЖЖ в рунеті) десь у 2006 році. Тоді ж в тому ж ЖЖ було людей не проштовхнутися, практично кожен із знайомих з доступом до інета вів який бложек і взагалі давав про себе знати.

На той час в ЖЖ вже переважна більшість блогерів була з СНД, та і взагалі в штатах тоді вважалося що ЖЖ це для гламурних школярок і подібного контингенту. Ну та треба не забувати що “у нас” відстання “від них” теж у кілька років, хоча і постійно скорочується.

Коли почав набирати тільки популярність facebook (знову ж таки у них), у нас народ тільки почав освоювати вже вмираючий MySpace. Що таке соціальні мережі і для чого воно при наявності блогів мало хто розумів, але ацька самодєлка під назвою “однокласнікі” (копія вже втрачаючого популярність забугорного classmates) не дивлячись на свій вирвиглазний дизайн і наркоманську функціональність зібрав таки тих хто хотів соціалізуватися, але не хотів багато читати, а головне писати у блоґах.

Тоді ж місцева переробка Facebook під назвою “ВКонтактє” була мало кому зрозуміла.

Коли народ розкуштував facebook, а згодом і твітер, блогам прийшов капєц.

У ФБ мені мало що подобається, але ось ті фічі з моєї точки зору які роблять його використання приємнішим ніж написання поста:

  • можливість логінитися на інші сайти – просто супер. Не потрібні десятки екаунтів на кожен магазин, журнал, тощо.
  • Можливість легко запостити лінку з коротким коментом – так, це кнопка “Подобається”. Не треба писати пост “Дивіться яку я цікаву статтю знайшов”.
  • Можливість так само легко поділитися фото, відео, музикою, плейлістами – натис кнопку просто на сторінці ресурнсу і не треба писати літери руками, розбиратися з вставлянням лінків. Та і взагалі на сторінку ФБ заходити не треба.
  • Написання коротких постів (те що багато людей робили в блоґах) надзичайно спрощене. Ну тут власне чому твітер і є таким популярним. Довгі тексти насправді мало хто часто пише.
  • Суперлегка інтеграція з мобільними фоточками. На телефоні сфоткав, натис кнопку “Запостити у ФБ” і все. Більше того, наприклад ВінФон можна настроїти одразу публікувати зроблені фотки на SkyDrive, а той сам запостить на ФБ фоточку. Ще на одне натискання кнопки менше.
  • Як і казав у попередньому пункті інтеграція з галереями, файлосховищами і таким іншим.
  • Там є практично усі.

Ось що не подобається в ФБ особисто мені:

  • Нема RSS. Ну ясно що і не буде, рекламу ж треба показувати. Але читати оновлення у своїй смузі не завжди виходить і не завжди читаєш до кінця.
  • Нема ієрархічних коментів.
  • І взагалі він дебільно організований. Хоча вони щось потрошку фіксають.

Ну от… А тепер про блоґи знову.

Власне у мене у френдсмузі 99% постів від тисячників та бугагашних спільнот. І схоже що в рунеті, як і в іншому інеті більш-менш регулярно оновлюються блоґи професійних блоґерів, спеціалізовані та блоґи які ведуть більше однієї людини.

Ото і я, крім більш-менш регулярний рецензій (http://deafguitarist.wordpress.com/) писати буду не часто. Але якщо буду то це буде щось для чого ФБ не підходить.

Ось мій (не повний) список того що я читаю в ЖЖ та по RSS:

А що ви читаєте, на що підписані?

Philip K. Dick. The Divine Invasion / Філіп Дік. Всевишнє вторгнення (1981)

 

Одна з останніх книг генія.

Книгу написано у період після лікування автора. Той період коли він сам з подивом дізнався що його твори входять до списку найкращих літературних пам’яток сучасності.

Це остання видана при житті Діка книга (помер він у 1982). Піздній період творчості характерізується легшою (майже відсутньою) "психодилічністю", переплетеннями сюжетних ліний і навіть якоюсь інтригою в сюжеті.

З іншого боку питання які в ній піднімаються в чомусь важчі бо ще більше відірвані від реальності і є ледь не теологічними.

Цей "післялікувальний" період не є таким магічно привабливим, і твори з того часу не стали надто відомими.

PowerBar

Свого часу цей бренд можна було побачити спонсором багатьох великих змагань і спортивних заходів як марафони, Iron Man та подібних. Але з часом його почали витісняти нові більш агресивні бренди. Проте ім’я PowerBar досі відоме усім хто цікавиться в першу чергу видами спорту “на витривалість” і продукція є доволі поширеною і популярною.

PowerBar Ironman PERFORM sports drink mix

Ціна: $15 (більше 50 пляшок)

Призначення: Як видно з назви це напій для споживання в процесі тренувань і змагань.

Глюкоза і фруктоза (у співвідношенні 2:1) теоретично більш ефективно, тобто через 2 канали, переносять “паливо” для м’язів. І взагалі суть подібних напоїв в тому що вони не лише дають організмі енергію, але і засвоюються легше ніж вода.

Загальні враження: У порівнянні з деякими іншими марками (наприклад. тим же Gatorade’мо) смак у напоя доволі водянистий, ненасичений якийсь. Але буквально через кілька сесій звикаєш до нього і він починає сприйматися як “вода для тренувань”.

Ціна просто прекрасна. Однієї банки вистачає на неймовірно довгий час.

Недоліки: не виявлено. Хіба що ненасичений смак можна до таких віднести.

PowerBar Energy Blasts

Ціна: $25 за 12 пакетиків

Призначення: Енергетичні цукерки (200 калорій кожен пакет) для перед-стартового підкріплення. Також можна вживати в процесі тренувань чи змагань.

Загальні враження: Доволі приємні на смак пухкенькі двослойні шматочки (абсолютно не сході на те що намальовано на обгортці). Верхній шар – кисленьке желе, нижній – непрозорі, жирнуватий і без смаку.

Їх легко і їсти і смоктати, ніякого неприємного післявкусся, один пакет проковтнути можна без проблем. Можна запивати як водою так і абсолютно будь-яким спортивним напоєм.

Недоліки: Головна причина низької оцінки це погана упаковка. Вона красива, але незручна – нормально запечатати її не вийде, так само як і рівно розірвати її. Крім того цукерки після 2-3 днів у відкритому пакеті злипаються у один комок який виглядає не надто привабливо. Clif Shot Bloks хоч і не ідеально запакований, але незрівнянно краще в цьому плані.

Я взагалі не розумію як ними можна користуватися на змаганнях, мабуть треба кудись переупаковувати, або зупинятися.

На сайті виробника: http://www.powerbar.com/Products/gel-blasts-energy-chews-strawberry-banana

PowerBar Performance Energy Bar

Ціна: $1.60 за батончик

Призначення: Енергетичний батончик який можна їсти перед, після та навіть під час тренувань та змагань щоб закинути “пального” в організм. Містить значну порцію натрію що має допомагати на довгих дистанціях, а також помітну долю протеіну та вуглеводів (те саме пальне).

На вибір існує велика кількість смаків, я особисто рекомендую спробувати “печиво з горіховим маслом”.

Загальні враження: Надзвичайно поживний батончик якого вистачить щоб перебити голод на 2-3 години. Якщо пробуєте вперше то враховуйте що його не там легко відкусити і важкувато жувати – по консістенції нагаює велетенську розплющену цукерку “Тузик” (застигла карамель для тих хто не застав цих міфічних цукерок).

Власне найзручніше його їсти на велосипеді або у транзитній зоні. Також можна з’їсти перед тренуванням якщо не вдалося нормально поїсти за 3-4 години до того. Для першого разу може вистачити і половинки батончику.

Також можна для змагань зарані порізати його на шматочки щоб не морочитися з відкусюванням (особливо якщо у вас щелепи не такі міцні як у бульдога).

Недоліки: Ну от власне те що важко відкусювати (я без допомоги рук цього зробити не можу) і жувати може стати проблемою. Також певною мірою упаковка не найкраща – її просто треба розірвати. І хоча обгортка липне до залишків батончику (тож його можна знову “запакувати” після відкушування) це вже будуть якість неестетичні шматки, а не не упаковка.

На сайті виробника: http://shop.powerbar.com/PowerBar-Bars/c/PowerBar@Bars

Дієтичні дані: http://nutritiondata.self.com/facts/snacks/9965/2

Stephen King. Cell / Стівен Кінг. Мобілка (2006)

Не шедевр але цікаво. Якщо чесно то і найталановитішому письменнику важко буде (якщо взагалі можливо) написати наскільки-небудь літературно цінну кнугу в якій з першої з сторінки почінається кривава бійня і не скінчується на протязі сторінок 50.

Це свого виду літературний рімейк “Ночі живих мерців” чи ще якогось подібного кіношедевру (я точно назву не пам’ятаю). Але з часом випливає і майже пригодницький сюжет. І щось таки літературне проявлюється Smile

Хом’ячий плач за EX.UA

Що таке за ехюуа я і знати не знав. Ну може клікав коли по яким лінкам і бачив “не доступно у вашій країні”. Та і взагалі файлопомийками практично не користуюся.

А тут прямо катастрофа і апокаліпсиси – ех.уа закрили! І воні аж на весь інтернет. Куди не зайдеш стогін і плач стоїть. Бойові хом’яки породи “анонімус” насмерть б’ються з серверами урядових установ і хоробро сідають в кресла перед моніторами. Прямо хвиля народного гніву.

Те що на діяльність тих установ не працюючий сайт не вплине клавіатурним воїнам все одно. Те що 99.9% людей що працюють у тих структурах навіть адресу сайту своєї контори в інеті не знають теж нікого не цікавить.

І от же ж дивно як в Україні – коли сідають людям на голову, вбивають їх і грабують – всим фіолетово. Те що кругом розруха і сміття по коліно – не цікаво. Те що хамство і безкультур’я – не важливо. Те що розпродали всю країну і вкрали майбутнє у їхніх дітей – можна і потерпіти.

Але тільки спробуй у постсовка відібрати можливість легко і безкарно красти – отоді і піднімуться всі як один і в нападі скаженства рознесуть усе до чого дотягнуться. Дебіли, чесне слово.

Особливо подобаються лозунги про “мистецтво повинно бути безкоштовно”. Можна подумати що людина не може отримати доступу до музики Гершвіна чи фільмів Феліні. Але ж ні! Під мистецтвом ті любителі лозунгів чомусь мають на увазі речі які спеціально створювалися як комерційний продук, а не мистецтво.

“Авторські права треба відмінити” пропонує інший альтернативно обдарований. І у короткій бесіді з’ясовується що він навіть не розрізнює авторські та майнові права.

“Корпорації і так багаті” стогнуть ніщєброди. І чомусь дуже дратуються коли їм вказуєш на те що там де виробники не мають права захистити свій продукт не надто ті продукти виробляють. Чогось усі качають музику та фільмі зроблені у копірастичних США на гроші зажравшихся корпорацій, і не надто видно вільнодоступного і безкоштовного контенту з України чи ще якоїсь Уганди.

“Доступ до інформації повинен бути необмеженим і безкоштовним”, але ж ти, друже який не створив жодного байту загальнодоступної інформації, чомусь не новини та статті з енциклопедій маєш на увазі, а розваги у вигляді ігр, фільмів, книг та музики.

“От якби мені скільки грошей видавали як у цих ваших америках” виправдовуються ті хто ніяк не може примиритися що їм платять рівно стільки скільки їх робота коштує.

Власне завершити я хотів би тим що я особисто не підтримую всі ці тяганини по судах і копірайти. Їх очевидно треба міняти, система застаріла і гальмує розвиток. Але і відміняти усе просто так не можна… Ну та це на щастя не нам вирішувати. І особисто я не проти викачати щось нечесно і безкоштовно, особливо коли це легше ніж легально отримати те ж смае. От тільки фігня така що там де інтелектуальну власніть поважають там і доступ до легального контексту легкий і дешевий. І з гарантованою якістю і пдітримкою якщо знадобиться. Всі оті сценарії з торентами та файлопомийками це таке все з позаминулогог сторіччя, чесне слово! От тільке все те зручне і дешеве чомусь (знову) доступне лише там де ідея платити за те що можна вкрасти не виглядає дико Sad smile