Satisfaction (2007- 2010)

Австралійський серіал про життя хай-клас куртизанок двіччі підряд одержував нагороди за найкращий драматичний сценарій на Astra Award. Він справді дуже захоплюючий і складний настільки, що оминає всі оті кліше про секс-індустрію – так це присутнє, але воно десь на фоні, як обставина і так має бути. Мова йде про роботу, про вибір і ставлення до нього. Треба жити тим, чим займаєся, бо як будь-де випадкові люди тут довго не затримуються.

Не зважаючи на гламурність та пікантність сцен, аудіторію глядачів, гадаю, мають складати переважно жінки – мають і це моя власна думка. Занадто вже цінічно розглядаються роль і потреби чоловіків взагалі і це може їх дратувати. В той же час фокус на сімейні ситуації героїнь, спричинені вибором професії. Що й казати – жіночий погляд.

Я покищо на першому сезоні, зацікавленність до серіалу тільки росте – тож розтягую задоволення. Усього назнімали 3 сезони. Ну там уже далі допишу, до якого мене вистачить.

http://www.imdb.com/title/tt1129029/maindetails

І ролік такий змістовний…

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=6YUoE4yierA&w=448&h=252&hd=1]

Чому я не люблю російськомовну фантастику?

Попередження – обкладики і анотації додані чисто для поржати.

 

Зверніть увагу що в заголовку поста питання, а не обіцяння пояснити чому ж я її не люблю.

Фантастику, особливо наукову і соціальну я люблю найбільше. Вона чи альфа-ритмам мого мозку пасує найбільше, чи ще щось таке. Мене раніше завжди ображало коли зневажливо відгукалися про цей стиль і я кидався захищати і пояснювати що є різна фантастика, є і нерідко літературні відзнаки і нагороди у авторів і все таке. Зараз я до таких тверджень ставлюся байдуже бо мнє вас жаль такий критик просто нечитав хорошої фантастики або неє її аудиторією.

 

Когда человечество в опасности, а отвыкшие от войн, избавившиеся от гена агрессивности земляне XXIII века не в состоянии противостоять инопланетному вторжению – кого звать на помощь? Кто спасет Землю от завоевания, а род людской – от поголовного истребления? Лишь те, кто однажды уже уберег Европу от геноцида и «коричневой чумы». Лучшие бойцы всех времен и народов, закаленные в горниле самой страшной войны в человеческой истории. Русский штрафбат из 1944 года. Смертники, «искупившие вину кровью», павшие в ХХ веке – и воскрешенные 300 лет спустя, чтобы отстоять уже не только Россию, но всю планету. В прошлом они прошли с боями тысячи километров от Сталинграда до Германии – в будущем им придется преодолеть тысячи световых лет, чтобы научить выродившихся потомков быть мужчинами, умирать за Родину, убивать и побеждать!
С Великой Отечественной – на Звездные войны! От операции «Багратион» – до Альфы Центавра! Если правнуки зовут на подмогу павших предков – значит, беда!

 

Коли я лише почав читати фантастику в СРСР було її зовсім мало. Був Бєляєв, Єфрємов та деякі інші ідеологічно-вивірені автори. В деяких журналах типу “Юный Техник” чи “Техника Молодёжи” іноді публікували короткі оповідання іноземних авторів. Взагалі в СРСР перекладали і друкували лише одниці обраних авторів – Азімов, Бредбері, Лем, Шеклі, Шоу. Навіть Стругацьких видавати почали лише під кінець совка. І мабуть не варто казати що совєцька критика визнавала лише наукову фантастику, а про переклад, а тим більше публікацію фентезі чи кібер-панку не могло бути і мови. Більше того – на НФ покладалася задача виховання і агітації за комуністичні ідеали, а художня цінність не була обов’язковою. І тому совєцька фантастика сумно і тьмяно жевріла у стані напівсмерті. Видно це і зараз – російськомовна фантастика тільки починає приходити в себе і проходить стадію “от я зараз усим своїм ворогам надаю по мордам у своїй книзі”.

 

1977 год. В то время как СССР и США балансируют на грани Третьей Мировой войны, на земной орбите появляются звездолеты пришельцев. Не пытаясь установить контакт, не вступая в переговоры, Чужие первыми открывают огонь на поражение и высаживают десант шагающих боевых машин. Словно железная саранча, бронированные десятиметровые гиганты-«мехи» все сметают на своем пути, превращая города в выжженную пустыню. Казалось бы, у землян нет шансов устоять под ударом космической цивилизации, обогнавшей нас в развитии на тысячу лет. Но Советская Армия принимает бой! Беззаветная храбрость русского солдата и стальная решимость руководства СССР против звездных карателей! Пули, снаряды и самонаводящиеся ракеты против боевых лазеров! Тактическое ядерное оружие против инопланетных «эскадронов смерти»! И пусть на один сбитый корабль пришельцев приходится сотня потерянных «мигов», пусть за каждого поверженного гиганта приходится платить тысячами солдатских жизней – мы за ценой не постоим! Мы заставим Чужих умыться кровью! Мы сбросим космический десант обратно в небо! Но, расшифровав переговоры гибнущих «мехов», услышим в эфире русский мат, а подняв пробитое забрало поверженного врага, увидим под инопланетной броней человеческие лица…

 

Але ж чому нелюбов саме до російськомовної? Ну прямо і не знаю. Упередження якесь. Я дуже люблю Стругацьких і Варшавського. Із сучасних хіба що Олді можу спокійно читати… От якісь вони мені усі занадто ідеологізовані, намагаються вчити, і притому часто-густо пишуть коряво. І оце постійне розчухування своїх комплексів.

Якщо говорити про НФ то російькомовні фантасти як привило технічно кричуще безграмотні у порівняння із американськими фантастами 40-50х років, а про наукові досягнення за останні 50 років взагалі мало хто чув.

Тому не дивно що російськомовні фантасти насідають на фентезі. Але класичне фентезі теж вимагає певних знань реалій середньовічнього життя (найпопулярніше фентезі – мечі і стріли проти магії). Деякі автори забивають на це і вигадують кінних арбалетників не переймаючись тим що їхні вигадки нежиттєздатні. Інші (скоріше ті самі) беруться творити світи “як у Толкієна” з картою земель, расами із комп’ютерних іграшок і 12 томами текстів шкільного рівня. Про ідею, міфологію, історичну правдоподібність ніхто думати не хоче і пишуть “поки пишеться” старанно вирощуючи головного героя майстра верхової їзди, фехтування, написання сонетів, магії, бойових мистецтв, покорителя жінок…

 

«ЗА ДЕРЖАВУ ОБИДНО!» — четверть века мы прозябали с этими словами, презирая кремлевских временщиков и вздыхая об утраченном величии СССР. Но настало время возрождать Сверхдержаву! Свергнув в 2017 году антинародный режим и придя к власти в Кремле, «Красные полковники» становятся Красными генералами в борьбе против американской Империи Зла. Они отразят ядерный удар янки, сбив все «Трайденты» и «Минитмены», запущенные по России. Они обрушат финансовую систему США и экспроприируют глобальных ростовщиков. За американский доллар будут давать не рубли и евро, а в морду! Российский двуглавый орел растерзает хищного белоголового орлана! А затем придет время осуществить мечту Королева и Гагарина, вырвавшись из земной колыбели к звездам и начав полномасштабное освоение космоса. Нам больше не будет обидно за Державу!

 

Деякі або розумію що нічого не знають про середньовіччя, або занадто сильно хочуть когось покарати у своїх книгах і починають творити “попаданців”. Попаданці це такий жанр літератури де героя переносить у минуле, майбутнє чи паралельний світ. Якщо про майбутнє писати важко за відсутності технічних знань, то про минуле і паралельний світ пишуть охоче. Здається 80% сучасної російськомовної фонтастики це попаданці. Хрєн з ними коли ГГ потрапляє у паралельний світ магії і виявляється могутнім магом, та ще й з автоматом у руках. Сама клініка це коли герой потрапляє у відносно недавнє минуле і починає допомогати Сталіну крошити німців, а потім і американців, або допомагає Берії ловити антисовєтчиків і вбиває Горбачова у дитсадку… Ні, я не жартую, це реально найпопулярніуа російськомовна фонтастика на сьогодні Sad smile

Тому вибачте, але лізти в цю купу лайна бажання ніякого нема.

Ні, ну ясно що це фантастикою назвати можна лише з натяжкою… Хіба що фантастичним відстоєм. Але ж це читають! І розкуповують чималі тиражі! Я особисто не бачив щоб подібне читали в Україні і сподіваюся що

Я колись читав Лук’яненко, мені навіть деякі речі подобалися. Зараз би читати не став коли є вибір – занадто вторинне у нього все, і моралізаторства забагато. Читав ще щось, були навіть непогані книги, прізвищ не пам’ятаю. Наче був такий Федір Чешко. От ще Іллю Рєзніка згадав. Ну і Олді.

 

Испытав машину времени, наши современники не сразу осознают, что во вражеских руках она может стать оружием массового поражения, что каждая экскурсия в прошлое превращается в разведку боем за линией Вечности, а вмешательство в историю рискованнее любой диверсии.
Но русские диверсанты времени принимают бой – и в 1941 году, и в 1918-м, и в 1605-м. Они пустят под откос ущербную реальность и несправедливый миропорядок! Они обезвредят мины, заложенные врагами под наше прошлое! Они не позволят хронокарателям превратить русскую историю в череду Смут, революций и катастроф!

 

От і виходить так що багато людей “у нас” хто за всіма ознаками мають любити фантастику (слухаєш мрачну музику, цікавишся міфологією і релігіями, дистанціюєшся від поп-культури?) ставляться до неї доволі зневажливо бо отоке от як обкладинки в цьому пості і рекламується як фантастика. Скажу по іншому – любиш Футураму, в “Матриці” для тебе драки не найцікавіше? Якщо так – тобі має сподобатися справжня фантастика. Ну і навпаки – люди які читають подібну літературу вважають себе любителями фантастики, але іноземних авторів не визнають бо “що можуть тупі американці написати” і “там євреї понавидумують такого що мені нічого не зрозуміло”. Для авторів же подібної макулатури така публіка просто дар з Неба – бери що хочеш з класики, лише замінюй Джонів на Іванів і кожному в руки по калашу – ніяких творчих застоїв, все одно твої читачи ту класику читати не будуть.

 

 

Они переиграют английские спецслужбы, сорвав заговор против императора Павла I. Они лишат Британию титула «Владычицы морей», вооружив свои корабли боевыми ракетами и уничтожив базу вражеского флота. Они начнут настоящую диверсионную войну в Лондоне, отстреливая ненавистников России как бешеных собак. Они обуздают вихри времен, чтобы идти против ветра! И вот уже громадный, тяжелый, неповоротливый линкор истории начинает медленно и неохотно менять галс…

 

Жанр попаданців цікавий сам по собі технічний прийом що дозволяє перенести якусь суму технологічних знань і спробувати розглянути як можна змінити хід істрорії та прогресу. Але це усього лише прийом! У російських авторів все як правило побудовано так – офісниій задрот що клеїв танчики по інтернету потрапляє безпосередньо до Сталіна і розказує йому як побудувати могутню вудндерфафлю. Далі вони разом "на випередження” на протязі 300 сторіное крушать Німеччину, Англію, Штати і Японію. Все, книга скінчилася.

Хороші книги про попаданців (і часто без подорожей у часі чи паралельних світів) – “Літаючі Чаклуни” Нівена, або “Тунель у Небі” Хайнлайно, “Криса із нержавіючої сталі” та “Спеціаліст з етіки” Гаррісона. Та хоча б “Янки про дворі короля Артура” Твена.

 

Жизнь полна сюрпризов. Отправляясь в магазин за хлебом, студент Всеволод Залесский не мог даже предположить, что случайная стычка с местными отморозками перенесет его прямиком из январского вечера в июльский полдень. Оказавшись нагишом в открытом поле, Сева становится свидетелем нападения самолета на грузовик. В кабине грузовика он находит два трупа в военной форме образца тысяча девятьсот сорок первого года. Но даже это станет далеко не самым удивительным событием в его новой жизни…

 

І коли я на тій же флібусті заходжу у список найпопулярніших творів і бачу там російські прізвища, а Хайнлайна, Нівена і інших грандів на стоякомусь місці мені і сумно і смішно. І ще мене це дико дратує.

Спробую повернутися до питання в заголовку. Що це – упередження? Чи підсвідоме небажання копиратися у всьому цьому?

Я когось пропускаю цікавого з авторів? От щоб кинути читати Алістера Рейнолдся прямо зараз і почати читати щось прорущене і обов’язкове? Бо чесно кажучи навіть найкращі зразки російськомовної фантастики крім Стругацьких, Варшавського і може Штерна виглядають доволі слабо у порівняння з просто непоганими творами їхніх західних колег.

Смішний стьоб з усього цього попаданчества, почитайте – там небагато і смішно – http://vif2ne.ru/nvk/forum/archive/2015/2015976.htm. Ну а тут більш детальна критика – http://www.odnako.org/blogs/show_10549/#comment_127572.

PS: Оцініть ідиотизм обкладинок – кулемет на ПИРОЗІ (рознесе її вщент віддачею), автоматчики стріляють стоячи ПОЗАДУ Катюш (які самі стоять за кілька кілометрів від лінії фронту)… *facepalm.jpg*

Як ми летіли в США

Спочатку після отримання візи ми якийсь час тупили і все чекали кони нам пришлють квитки на літак. А тим часом наші речі запакували і переправили в штати морем. А ми все чекаємо… Потім я вирішив зв’язатися з людиною що опікувалася нами з боку компанії. З’ясувалося що вони чекають доки ми їм скажемо на яке число нам потрібні квитки Smile

Коротше купили нам квитки в останній момент.

 

Проводжати нас приїхали родичі, всю ніч не спали, провели до аеропорту. В Борисполі не пропустили наш кішку і довелося залишати її батькам Олени (далі читати тут). Сідали ми на літак до Амстердаму у соплях та сльозах.

В Амстердамі ще 5 годин. Спати так і не лягли. Побродили аеропортом, подивувалися як це воно може бути так чисто там де так багато людей. Поофігєвали з цін – пляшечка води 6 євро. Потім ще 10 годин у літаку до Сіетла. І знову без сну.

 

Чомусь и думали що в аеропорту нас зустрінуть. Ага, щаз. Після перечитування документів з’ясувалося що нам треба взяти з прокату машину. Нормальні люди як правило їдуть на таксі в тимчасову квартиру, а потім наступного дня беруть машину поблизу. Ми ж з переляку взяли машину прямо в аеропорту і поїхали шукати ключ. Там був ще той квест – спочатку знайти місце дележать ключі і вказівка як проїхати до житла, а потім шукати саму квартиру.

Пішли за машиною, показуємо роздрукований мейл, а вони нам кажуть номер слоту і дають документи на машину. А ключі? – питаю. Так а ключі в машині – дивуються вони.

Це вже був другий день без сна і мізки не дуже варили. Ясно що навігатор ми не придумали взяти і поїхали за вказівками з є-мейла. Ну а водили ми не дуже, фактично Олена перший раз вела машину бо мала хоч якесь уявлення к воно робиться. Страшно було капєц…

 

В аеропорту поліцай підійшов і спитав у нас звідки ми. З України – кажу. Він такий – do you have SALO?

– Ні, нема у нас сала.

– Але ж ви знаєте що воно таке?

– Так, знаємо, але ми його не веземо

Smile

Шукали ми ті ключі годин 6 якщо не більше. І були вже в якомусь каматозному стані. Знайшли адресу чисто випадково. Заїхали і в Сіетл, і навколо покаталися добряче. Потім ще години 2-3 шукали де ж наша ночівля. В кінці-кінців я пішов у якусь забігайлівку, знайшов там групу індусів і почав їх просити щоб вони провели нас куди треба. Ну вони введи адресу в свій навігатор і поїхали попереду. Так ми і дісталися далеко за північ до своєї тимчасової квартири.

 

Наступного дня я вже вчився водити машину сам Smile А ще через пару днів треба було заправляти машину і мексиканці на заправці показували нам як це робити.

Ще через якийсь час я стукнув ту машину (Chevrolet Impala) об автобус і нам видали іншу (Hyundai Sonata). А потім ми купили свою першу машину (Chevrolet Malibu MAXX) і повертали прокатну – тимчасову видавали на місяць. Причому поїхали здавати двома машинами, біля аеропорту заблукали і я потім довго Олену їздив шукав.

Квартирка була непогана така – з меблями, посудом. Там навіть інет був оплачений, але ми про це не знали. Квартиру давали на два місяці.

 

Спочатку нас дивувало все – запахи не ті, їжа не така на смак, чисто і порожньо, зайці і білки що бігають між будинками, і люди що посміхаються як тільки глянеш на них.

Стосовно ж наших речей які відправляла якась українська контора. Десь в передостанній день я про всяк випадок вирішив подзвонити і спитати чи все у них в порядку. Вони з подивом сказали мені що звісно ж ні, я ж їм якусь довіреність не написав. Коротше примусили мене бігати по нои=таріусам, заповнювати і підписувати якісь бланки… Дурдом цілий. І от ми вже в штатах. Пишу їм – коли наші речі прийдуть. Вони мені – треба лист від працедавця на фірмовому бланку, з печаткою і підписом директора. Дурдом… Тут ніхто не розуміє що таке фірмовий бланк з печаткою… Тягнеться все це тижні три. Нарешті мені уривається терпець і я пишу нашим адвокатам “Допоможіть!” і розказую деталі. Менше чем через 10 хвилин приходить лист з української контори з текстом “ваш груз вилетів, і вабщє можна було не ябєднічать а по нормальному договорицця”. Совки таки совки.

The Great Kat – 1998 – Bloody Vivaldi

 

Продовжуємо знищувати мозок і пиляти бетонні плити за допомогою супершвидкісних гітарних запілів!

http://www.metal-archives.com/albums/The_Great_Kat/Bloody_Vivaldi/116752

[youtubq=http://www.youtube.com/watch?v=ryQij66fkHI]

Anthony Burgess. The Wanting Seed / Ентоні Бьорджесс. Хтиве насіння (1962)

Така собі спрощена варіація 1984. Цивілізація проходить від мультикультурності, перенаселення, поголовного вегетаріанства і пропагади гомосксуалізма і кастрації до голодних бунтів, поліцейської держави, канібалізму, планових вбивст людей на консерви і невтримного культу родючості.

Головна непрадоподібність – все відбувається надто швидко, те що мало б займати десятиріччя стається за місяці. Люди в реальності не можуть так швидко і так часто міняти свої глибинні переконання на протилежні.

В цілому відчай та безглуздість усього що робить людина передано дуже добре.

Seventh Star – The Undisputed Truth (2007)

 

Доволі запальний музон – потужньо в першу чергу, а, по-друге, досить сучасне звучання. Якраз саме те що треба щоб погаситися і пострибати під невибагливий музон.

http://allmusic.com/album/the-undisputed-truth-r1069861

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=uPNf4bSmw_s]

Garmin Forerunner 305

Ціна: $200 (з пульсоміром)

Загальний опис: відстеження маршрутів по GPS, біг, велосипед, інтервальні тренування, підтримка інших пристроів з протоколом ANT+ (шагоміри, бігові доріжки, ваги, …). В першу чергу цікавий для людей які комбінують біг з велосипедом. Для чисто бігунів, велосипедистів, плавців чи триатлетів є більш підходящі пристрої.

Загальні враження: надзвичайний девайс! Користуюся щодня, іноді двічі на день.

GPS відстежує дистанцію і швидкість. Можна залити маршрут і слідувати йому. Зовнішній вид екрану можна настроїти на показ від 1 до 4 показників серед яких швидкість, пульс, дистанція, каденс і інші. Причому кожен з показників має кілька модифікацій – середнє значення, за останній інтервал, найкраще значення, тощо.

Данні потім можна заливати на комп’ютер у спеціалізовану програму і при бажанні імпортувати у файли формат яких розуміє багато спортивних сайтів і програм. З комп’ютера також можна заливати на годинник маршрути та програми тренувань.

Є підтримка протоколу ANT+ – це протокол обміну даними між спортивними пристроями. У мене з таких є вимірювач швидкості і каденсу на велосипеді та пульсомір. Також бувають спортивні ваги, бігові доріжки, машинки для греблі чи хотьби по сходинка і всяке інше.

Але саме цінне це те що можна створювати програми тренувань. Це інтервали (дистанція, швидкість, пульс та/або час), кількість повторів, тощо. Ну наприклад в мене є така програма – бігти розминку (доки не натисну кнопку), далі 3 рази по 1 кілометру в межах 3:30 – 3:45 з 3 хвилинами відпочинку між ними, далі бігти заминку доки не натисну кнопку. При досягнені кожного наступного інтервалу годинник пищіть. Так само противно бібікає він коли випадаєш із зони по швидкості чи пульсу. Вказати точно швидкість чи пульс тут не можна (це не має сенсу), натомість є поняття зон де значення вказуються в інтервалі.

Таймер вміє вимикатися при знижені швидкості до певного рівня. Це дуже зручно коли зупиняєшся на світлофорах. Потім він так само вмикається коли починаєш горнути далі.

Недоліки: Недоліки є, їх не багато і вони усі разом не змогли знизити оцінку.

Альтиметр відсутній – набір висоти вимірюється по GPS і довіряти йому не можна. Та і на графіках потім видно як висота скаче.

Іноді займає 2-3 хвилини щоб зловити супутники, а у місті між хмарочосів буває і більше. Це серйозна проблема якщо на вулиці дощ і холодно.

Плавати з ним не вийде – не вміє він нормально міряти і погано захищений від води (душ переживає нормально). Найбільший недолік – від поту дуже швидко перестає працювати звук і годинник стає німим Sad smileТепер біжу свої інтервали і час від часу поглядаю на екран – чи не треба зупинятися вже.

Спеціальний кредл для зарядки. Тобто фізично прив’язаний до одного комп’ютера якщо не хочеш тягати з собою кредл. Заряду вистачає годин на 6, а то і більше.

На сайті виробника: https://buy.garmin.com/shop/shop.do?pID=349

Мабуть найповніший огляд годинника: http://www.dcrainmaker.com/2007/11/review-of-garmin-forerunner-305.html

Entombed–2007 – Serpent Saints-The Ten Amendments

 

Такі серйозні-серйозні хлопці без усілякого страху зривають покривало гламурної брехні з опопсілого світу.

Момнументальний музон, без компромісів.

http://www.metal-archives.com/albums/Entombed/Serpent_Saints_-_The_Ten_Amendments/155261

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=SEvmlJhpazg]

Fulcrum–2010 – Insects Society

 

Занадто вже галасливо і напористо як на мене. Їм би трошки структурованості, чи що.

Однозначно цікаво як суміш стилів. Але особисто я таке тривалий час слухати не став би. Воно не те щоб сильно важке, скоріше якесь хаотичне та розбовтане.

http://www.metal-archives.com/albums/Fulcrum/Insects_Society/293858

 

Навіть не знайшов де їх можна послухати on-line крім як на майспейсі – http://www.myspace.com/fulcrumteam