Львів восени 2007-го

Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.

 

Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила Smile Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.

 

А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.

 

В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.

На фото туристи на фоні туристів:

 

У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.

 

Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.

 

А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.

 

Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.

Нічне місто виглядає доволі готично.

І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш Smile

 

І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів Sad smile

George Orwell. 1984 / Джордж Орвелл (1949)

 

Технічно можливо але навряд чи реалістично. Людська лінь та підлість навіть не дає нам бути нормальними рабами.

Якщо якимось чином ви спромоглися досі не прочитати цю книгу то негайно відкиньте будь-що з того що ви чатєте, дивитися чи слухаєте і ознайомтеся з нею. Це те що треба знати як одну з основ сучасної поп-культури.

Як на мене то показово що кірпічами сруть з приводу цієї книги саме комуняки з воплями “це клєвєта, нєбило такого в прєкрасном совєцком союзє!!11”. Хоча Орвел писав саме про післявоєнну Англію (над якою тоді висіла загроза перетворення у тиранію) і ніде навіть натяку не зробив на комуністичний режим.

Simon Clark. Blood Crazy / Саймон Кларк. Божевілля крові (1995)

 

Хороший такий, масивний зомбопокаліпсис.

Вам ніколи не було цікаво що стається далі в усих тих історія з протистоянням купки людей армії зомбі? Ну тобто ось зібралась якась група, закріпилася на складі боєприпасів і консерв, косить собі зомбаків… А далі? Треба ж якось починати їжу вирощувати, цивілізацію відновлювати, лікуватися якось, дітей народжувати…

В цій книзі двинулися всі дорослі, а купки дітей по всьому світу намагаються вижити. Причому зомбаки від простої жаги вбивства почали переходити до більш хитрих форм нападу, збираються у групи, будуть насипи і мости з живих тіл і всякі інші підлості. А у дітей і підлітків не так все вже й добре – розтринькування ресурсів, тиранія, суперечки і війни між групами…

Мова йде про період часу більше ніж рік – засоби боротьби та невдачі, спроба створити поселення, боротьба за ресурси. Неочікувано багато психології та теорії еволюції. Нестандартна причина "зомбування".

В цілому – дуже добре.

[english] rad

Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.

Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.

В словниках:

Heavy Weapon

Сьогодні мова піде про Танчіки (;

Це перша гейм, що ми інсталювали на Х-бокс. Граю виключно я – у інших не вистача ні нервів, ні хисту :Р

Проходила вже декілька разів і зараз б’юся у Сювайвері – Жесть! Ото де зарядка для нервів. Довго не порубишся – максимум хвилин 20, а потім треба відпочивать, а саме попіратить.

Ролік знайшла класний, тільки нуднуватий перші 4 хвилини, і там тільки з Mission, нема нічого з Survival and Bozz Blitz – де самий смак.

Грулька, треба визначити, дуже популярна і не обмежується віком.

http://games.gamepressure.com/game_info.asp?ID=8809

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=T8xlYEPcFpk&w=448&h=252&hd=1]

Deicide–2006 – The Stench of Redemption

 

 

З прадавніх давен відома команда. Все важко і безвіхідно.

Чомусь я дуууже довго їх не дуже розумів, хоча фанатів у них було чимало. Та і зараз для мене це доволі пересічний представник стилю, хоча вже і нові фанати підросли…

http://www.metal-archives.com/albums/Deicide/The_Stench_of_Redemption/118022

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=XoklfXFmX9s]

Ribspreader–2011 – The Van Murders

 

Якісний і соковитий представник стилю… Але абсолютно ні про що.

От слухаєш таке, слухаєш, і все наче правильно, і ніякого негативу не викликає. А ефекту тим не менш теж ніякого Sad smile

http://www.metal-archives.com/albums/Ribspreader/The_Van_Murders/299101

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=2vumt6W9UyE]

Карта нещасних випадків на дорогах США

Картинка крім усього іншого доволі чітко показує де цивілізація урбанізація, а де глушина.

image

 

Є масштабування і можливість дивитися по регіонам – http://map.itoworld.com/road-casualties-usa#

Кіркланд і Редмонд виглядають доволі безпечними місцями для пішоходів і автомобілістів:

image

2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56

Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.

Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.

Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.

 

На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.

Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.

Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу Smile

Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.

І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.

 

Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.

Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.

Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися Smile

Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.

Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.