[Хроніка регулярної мандрівки] Дерев’яна нитка (стр. 2)

Людина стоїть біля дзеркала яке нічого не відображує і намагається руками втримати думки у голові. Намагається крикнути, але з’ясовує що не має легенів. Необхідно якомога швидше забути про це, бо задихнешся.

Всесвіт завмер посеред незавершеного кроку. Коли це все почалося і чив був колись початок? Чи мене було миттєво увімкнено, а свідомість моя заповнена задалегідь? Хто я і чому я тут? Ні, не так. Я ж знаю хто я, якщо це знання теж не прошите у мене. Не зможе машина зрозуміти що вона є машиною якщо в неї заложено знання про те що вона не машина. Та і думки мої можуть бути визначені наперед.

Отже я стою? Ні, я йду. Ан ні, я лежу. Лежу на спині. Та ні. Я стою. Стою і дивлюся уважно на того хто лежить на спині. Це щось велетенське і неповортке. Щось набагато більше за мене і надзвичайно дивне у своїх вчинках. Точно, я стою. Стою на трьох ногах. Чому на трьох? А, ось ще одна – застигла у повітрі, завмерла у незавершеному кроці. Може це лапи?

Так природньо мати чотири лапи. Тепер я знаю що вмію швидко і витончено міняти своє місцеположеня перетікаючі стрімкою ртуттю і знову приймаючі первісну форму.
Ні, зміни місцеположення я не контролюю. Ось я знову в новій точці і знову бачу велетенську істоту, хоча за мить до цього навіть гадки не мав про неї. Дивна все ж таки істота, така нецікава і водночас важлива. І тіло моє таке мале у порівнянні з ним. Опа, я в мене виявляється дві ноги і одна рука. Стоп! Не можу думати про все одразу. Не поміщується все у мозку. Прокляття! Навіть ця думка не поміщується повністю і частина її безслідо розчиняється у повітрі. А залишок як крапля повільно перетворюється у маленьку сферу на моїй маківці і ривком зривається вгору. Я знову в порожнечі.

Ось новий об’єкт. Ідеальна форма, хижа машина, знаряддя вбивства яке отримує естетичне задоволення від діяльності і має заспокоювати свою потребу в затишку та захищеності. І знову нічого немає навколо.

Хто ж я? Тіло без ніг, з двома потужніми руками, з безліччю пальців. Мабуть я той, хто створив все навколо. Все що навколо існує через мене. Коли я замислююся то опиняюся в порожнечі. Чим не доказ?

Дерев’яна нитка, дерев’яна нитка. Не знаю що це, але це важливо. Треба триматися за неї. Але ж її немає! Треба її здійснити. Яка ж вона? Як вона повинна бути зорієнтована в просторі? Може ідея в тому що про неї не треба знати. Добре, якраз не знати просто.

Чорти його забирай, все ж таки час прокидатися!

Він повільно розплющує очі…

Sadus–1997 – Elements Of Anger

Найбільш поміркований та ліричний альбом від легендарних техно-трешерів.
В музиці багато олд-скульного дезу першої хвилі, тільки в надлегкому варіанті.

Чому згадуються перші альбоми Death.
Все класно і мегазаліково, от тіки угарна швидкість інших альбом тут зовсім відсутня. Та і проста швидкість теж.

http://www.metal-archives.com/albums/Sadus/Elements_of_Anger/6432

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=NBIZCEqsHhQ]

The Birdcage (1996)

 

Родина геїв вдає з себе гетеросексуалів перед батьками нареченої свого сина. З усима переодяганнями, плутаниною та непорозумінням.

Все дуже просто, щоб не сказати примітивно. Але смішно і класно зроблено і фільм недарма має високі оцінки в різноманітних рейтингах.

 

http://www.imdb.com/title/tt0115685/

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=0FzlFVZqyMo]