Чи ми бачимо красоту коли ніхто нам не говорить що це справді красиво?

Джошуа Бел, один з найвідоміших скрипалів світу грав у переході метро у Вашингтоні в січні 2007 року. Грав шість найскладніших скрипічних творів Баха. В руках у нього була скрипка вартістю 3.5 мільйони доларів. Одягнений він був у джинси, футболку і бейсболку. Грав на протязі 45 хвилин.

За два дні до того він грав у Бостоні де був аншлаг і квитки коштували від $100.

За всим спостерігали журналісти що ставили експеремент.

Жодна людина не слухала його довше за три хвилини. Діти, чим менші тим більш явно, намагалися зупинитися і послухати, але батьки їх тягнули доволі агресивно подалі від музики і лише потім розслаблялися.

За весь час скрипаль зібрав $32. Деталі тут – http://en.wikipedia.org/wiki/Joshua_Bell#Washington_Post_experiment.

Які робимо висновки? Мистецтво вимагає правильного міста і часу щоб бути сприйнятим? Чи просто люди самостійно не можуть визначити що є вартим уваги без того щоб їм це сказав якийсь авторитет? Чи може те високе мистецтво то просто вигадка жируючих буржуїв і ціна йому саме така?

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=hnOPu0_YWhw&feature=rellist&playnext=1&list=PLF291887E7386E965]

Київ, Гідропарк

Коли ще жили у Києві, біля Лівобережної, то іноді полюбляли бувати у Гідропарку.

 

Там відносно легко можна було знайти місця без “відпочиваючих на природі”. Можна було пограти в настільний теніс на незанятих столах (ракетки та сітку давали тут же на прокат).

 

Ще там був дуже класний генделик з грузинською кухнею де була на диво смачна їжа і дешеве пиво.

 

Були якісь руїни чи то дитячої залізниці, чи то дитячих атракціонів якихось.

Також була невиличка подоба американських гірок, але нерви трошки полоскотати все ж таки можна було з незвички.

 

Хоча завсім від любителів природи не втечеш – і палатки з пивом, і червонопикі споживачі того пива, і запах “шашликів”, і неодмінно святкова попса чи не менш святковий шансон на всю потужність.

Але в цілому було непогано.

Цікаво як там зараз. Атракціонів додалося? Може пляж нормальний запиляли? Чи один суцільний ресторан там? Чи може коробки для житла побудували?

Harry Harrison & Gordon R. Dickson. The Lifeship / Г. Гаррісон, Г. Діксон. Рятівний човен (1997)

Не дивлячись на іменитість автора, та ще й спів-автора, це доволі проста книга.

Сюжет – купка людей рятується від вибуху на кораблі ксеноків і летить до порятунку. Все ускладнюється абсолютно незимною психологією і фізиологією іншопланетян, а також тим що людство давно вже має касти хазяїв та безініціативних і тупуватих рабів.

Але далі з простенького сюжету виростають цікаві бокові “ходи” типу таємної поліції, боротьби за владу, революціонерів і іншого.