Зрозумів що сам по собі не навчишся нормально їздити знайшов собі групу з якою і катаюся. Це переважно чоловіки років під 50, але є і жінки, є і молодші, є і старші. Катаються вони 2 рази на тиждень. Роблять десь по 50-60 кілометрів з середньою швидкістю в районі 30 кмг. Але в таких поїздках важлива не стільки дистанція скільки “набрана висота”, тобто скільки в гору їхати. Ну вони в середньому десь 400-500 метрів набирають.
Я катаюся з ними раз на 2 тижні бо то змагання, а то і побігати нормально хочеться. І хоча для них це не тренування а просто покатушки убмваюся я страшенно просто. Друга половина дистанції це мрак – ноги відмавляються крутити, по прямій наче вже викладаєшся з усих сил, а все одно відстаєш…
Зате трошки навчився їздити в натовпі. Другий плюс – жопа не болить вже (: Принаймні на такій дистанції.
Як і в будь якої групи у “моїх” велосипедистів є фетіші. Це в першу чергу Італія. Головна мрія – італійський велосипед. Ніякі новомодні рами, аеробари чи інші триатлонські штуки тут не визнають. Якщо не весь велосипед то хоча б колеса, сідло чи форма мають бути італійські. Інакше це нещаслиіий велосипедист що замість отримувати задоволення постійно строждає з того що “як би зробити апгрейд”.
Ну і ще вони їдять по дорозі – спеціальні батончики, банани, … Жерти на велосипеді зочеться просто нереально. Я перший раз поїхав без нічого, так по дорозі додому був готовий шину почати жувати.
Як я прочитав в одній статті “ти ще не розпробував триатлон якщо не мочився верхи на велосипеді чи під час бігу”. У нас правда такого не роблять, але якщо їхати хоча б вдвічі довшу дистанцію то підозрюю що доведеться таки (:
До речі цікаве питання а як вони це роблять? Чоловікам простіше (дивись фото), а от жінкам доводиться просто у штани це робити. У марафонців, до речі, ті ж проблеми.
Хоча це все вже для професіоналів.