Metropia (2009)

 

Депресивно-прикумарений анімаційний фільм. Слідкувати за сюжетом і мотивацією вчинків дійових осіб трошки напряжно.

В цілому дуже круто і безсумнівно це те що треба обов’язково хоча б для ознайомлення переглянути. Але це скоріше “робота над собою” ніж перегляд для задоволення. Особливо перша половина фільма важкувато йде, далі вже цікаво стає.

Ну а по сюжету – у вкритій хмарами і дощамі Європі, серед обшарпаних і сірих будівель діє могутня організація що з’єднує міста. Це Метро. І тут слідкують, говорять в голову, і боряться за владу.

Нехай якийсь такий опис буде, щоб не розкривати деталі.

http://www.imdb.com/title/tt0985058/

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=vLPD_9uFmVI]

Як я був піонером і не був комсомольцем

Тяжко жить на свете октябренку Пете:
Бьет его по роже пионер Сережа

Но и у Сережи жизнь не сахар тоже:
Бьет его по харе комсомолка Варя

Да и у Варвары жизнь полна печалей:
С нею жить не хочет коммунист Виталий.

И у коммуниста в жизни горя хватит:
Он за октябренка алименты платит.

Автора і рік не знаю, але почув цей віршик вперше ще у молодших класах…

Так склалося що переважна більшість моїх читачів молодша за мене (про це теж колись напишу), отже могли вже не застати піонерію і всілякі піонерські радощі.

В школі, не пам’ятаю точно в якому класі, але здається у другому, усих приймали в жовтенята. Тобто всим видавали зірочко з молодим Вовой Лєніним, і всі мусили їх носити. Власне в перших класах ніхто особливо не сперечався і навіть не питав “а чому?”. Бо училка сказала, ось чому!

Старші товарищі навчили нас терти ті зірочки об асфальт і виходили “значки з скелетом”, а потім, коли в совкове болото прорвався metal, вони стали називатися “значки з Iron Maden”.

Ну от, жовтенятами були усі, ніхто нічого не питав.

А про піонерію вчителлі розказували страшилки як тих хто погано себе веде і погано вчиться не будуть приймати в піонери.

Знову ж таки всих без винятку приймали в піонери в четвертому класі. Але оскільки я типа був одним з тих то добре вчився і добре себе вів то мене, з парою інших однокласників “апредставили” до позачергового входження в піонери. Ще в третьому класі.

Страхали тим що як запнешся у словах клятви, чи не відповіси на питання піонервожатих, чи знайдуть якийсь порочний вчинок в твоїй біографії то пролетиш… Страшно було осоромитися.

На практиці все виявилося простіше. Завели нас у Кімнату Пам’яті. Така кімната була в кожній школі – одночасно мікро-музей Великої Вітчизняної, трудові перемоги радянського народу під керівництвом Комуністичної Партії, досягнення випускників школи, … Ну от значить там “горить” Вічний Вогонь (порізана на смужки піонерські галстуки з пропелером вентілятора під ними), приглушене світло, музика “про війну”. І значить кілька відверто нудьгуючих піонервожатих у парадній формі. Ми теж прийшли такі всі білі, красиві, піднесені.

Зараз думаю, будуть всі по черзі говорити клятву, а потім дорослі піонери будуть кожну кандидатуру обговорювати і вирішувати чи достоєн третьокласник бути радянським піонером. Принаймні так було описано в документах по яким ми готувалися до церемонії.

На практиці ж вийшов вперед один найстарший піонер, сказав “повторюйте за мною” і почав невиразно читати клятву. Потім усі пов’язали краватки… Сказати що ми були в шоці це не сказати нічого. Настільки буденно, неурочисто та пофігистично все було. Може з тих часів і почала накопичуватися моя нелюбов до совка.

Потім нас повели до пам’ятників. Знову ж таки по сценарію ми мали обійти всі пам’ятники і музеї у місті, всим вклонитися і покласти квіти. На практиці ж старшокласники, раді що їх звільнили від уроків, довели нас до першого пам’ятника і десь змилися гуляти. А хто розказує вам що в СРСР школярі не прогулювали уроків і не курили на перервах той просто бреше.

Так от, прийшли ми до пам’ятника (це був Вічний Вогонь), покрутилися там, і не знаючи що робити пішли назад у клас. Це була мить тріумфу! Як зараз пам’ятаю – йде урок, ми, без стуку відкриваємо ногою двері і в абсолютній тиші йдемо за свої парти. І хтось в екстазі майже шепоче “дивись, вони вже ПІОНЕРИ”.

Власне гордощів вистачило ненадовго, лише перші дні вчителі трошки більше пиляли з приводу “ви тепер піонери, і повинні показувати всим приклад поведінки”.

Завели ми і “піонерські книжечки” в які кдеїли марки, які нам видавали за внески. Так, в союзі піонери, комсомольці і інші комуністи платили партійні внески.

Було пару спроб організувати нас “допомогати бабусям”, в смислі піти там до якихось пенсіонерів додому, посовати їм меблі, чи допомогти банку варення з’їсти витягти з погребу. Але все якось не хотілося сильно, та і ясно було вже що це понти прости.

В четвертому класі усих прийняли в піонери. Без винятку, без “іспитів”, без підготовки. Бо треба щоб у школі всі четверокласники були піонерами. Совок такий совок.

Дуже швидко носіння піонерського галстука стало напрягати. По-перше, хулігани відривали кінці галстука (а це ззробити було дуже легко), а за галстук з відгризеними кінцями вчителі проїдали всю голову про нашу неповагу до піонерів-героїв і жителів блокадного Ленінграду. А, по друге, стало просто модно не носити галстук. І якщо десь в 4-6 класі це робили одиниці, і то завжди мали його в кишені щоб пов’язати як тільки вчитель помітить і почне лаятися, то в 7 класі тількі повін ботани їх носили. А в 8 класі вже жодна людина з галстуком не ходила.

Щоб побороти “проблему з неносінням піонерської атрибутики” вчителі старалися задіяти батьків. Ті батьки, які не хотіли щоб їхні діти були хуліганами і трієчниками, вранці стояли на балконах і дивилися щоб діти йшли в галстуках. Як тільки виходили з двору то одразу з усі їх стярували з шиї і клали в кишеню. Це в молодших класах. А у старшаків взагалі тих галстуків не було.

Коли прийшов час нам бути піонерською дружиною то всі дружно відповіли “нафіг нада” і далі процес переводу жовтенят в піонери було повністю формалізовано. Совкові ритуали просто на очах ставали все безсмисленішими і безблагодатними.

А потім, друже, було вже ближче до закінчення школи. І якби треба було “здавати іспити” і проходити “комісію” з приводу переходу у комсомольці. Знову ж таки на практиці це означало що тобі давали значок і ти починав платити інші внески. І якщо ви раптом не знаєте то в союзі поступити в інститун не можна було якщо ти не був комсомольцем. Ні, це не було якоюсь проблемою, всі ставали комсомольцями по досягненню певного класу (8-го здається) автоматично. Але була Перебудова у самому розквіті, стало МОЖНА не бути комсомольцем, і стало модно не бути комсомольцем. Якось так сталося що увесь мій клас перевели у комсомольці, а мене ні бо якимось чином пропустили, а я був на якихось змаганнях. І потім всі (ну добре, не всі, а кілька ідейних) сильно були не задоволені, а я намагався уникнути комсомольства усима силами. Мене і переконували що вимогу бути комсомольцем ось-ось повернуть назад, і що “в інституті все одно будуть на це дивитися і можуть не прийняти навіть якщо можна не бути комсомольцем”. І сталося так що на випускному в школі я був єдиним хто не був комсомольцем Smile

На вступних в інституті (правда не в “Стратегії”) і правда питали “а ти що, не комсомолець?”, але ніякої ролі це не зіграло.

Головне що я хотів сказати – система була настільки дебільною і демотивоючою що жорстоко і неприємно обламувала дітей які все ще хоч трошки вірили в соціалістичні ідеали, і робила повними циніками і пофігістами старших.

Master–2007 – Slaves to Society

 

Доволі прикольний thrash death з нальотом олдскульності.
Присутня швидкість, ритмічність, поміркована агресивність та вдосталь різномантного “легкого” гроулу та просто низького вокалу. І постійно пробиваються трешеві елементи.

 

http://www.metal-archives.com/albums/Master/Slaves_to_Society/153027

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=MuaX5lLNclc&feature=related]

Destruction–2011 – Day Of Reckoning

 

Абсолютно безпечно слухати – ніякого розчарування, все по канонах жанра, ніяких фривольних відступів, нововведень чи загравань з іншими стилями. На 100% чистий thrash metal.

Ветерани німецької сцени треш-металу які якщо і не входять у велику четвірку, але стоять наскільки близько до них наскільки це взагалі можливо.

http://www.metal-archives.com/albums/Destruction/Day_of_Reckoning/289918

Як пишуть у коментах “Обережно! Прослуховування може призвести до болів у шиї”:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k4IS175qwMI]

28/8/2011–Lake Meredian Triathlon

Якраз на 13-ту річницю нашого весілля ми й робили цей тріатлон Smile

Старт у нас був з різницею в 15 хвилин (у мене в 7, у Олени в 7:15), отже фотографій особливо не було як робити.

Вода на диво була тепла, можна було спокійно зекономити час і пливсти без гідрокостюма.

 

Цього разу і катався і бігав без шкарпеток (намагався виграти трошки часу в транзитній зоні), наче нічого, хоча і стер ноги в кількох точках до крові. Але не багато. І навіть не відчував рпід час змагань.

 

Плавання було прикольне, народ швидко розтягнувся і було важко орієнтуватися пливучи не у натовпі. Та ще й сонце сходило, сліпило відблисками і буйки погано було видно. А ближче до фініша влився у штовханину і колотнечу тих хто плив коротші дистанції.

 

Якось велосипедний етап доволі важким виявився. Не те щоб сильно круті гірки, але вимотали вони мене добряче Sad smile

 

 

І результат знову ж таки щось на диво поганий у мене. Власне мій час 2:25:08.2 – 25:15, 2:40, 1:13:39, 1:06, 42:30 (http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2011OlympicResults.html). А дві з половиною хвилини після плавання у транзитній зоні це взагалі катастрофа. Треба спеціально повчитися знімати гідрокостюм.

В сумі я був 9й у загальному заліку і 2й у своїй віковій групі.

Олена 75-а у загальному заліку. Я коли біг свої 10 км зустрів її (вже бігла назад). Тобто вона стартувала через 15 хвидин після мене, а фінішувала за 15 хвилин до мене.

До речі на фотці збоку можна побачити шапочки усих кольорів. Це так на тріатлонах кодують дистанції, а іноді і вікові групи. У цей раз було всього три “коди”: олімпійська дистанція – помаранчові, спринт – зелені, супер-спринт (вдвічі коротше плавання) – жовті.

А сонце в той день пекло просто безжально. Це у нас тут вже майже 2 тижні справжнє літо. Спека до +20 доходить, здуріти можна…

Ну от, а потім ми поїхали додому, трошки відпочили і попрямували на пікнік дол Дня Незалежності України. Але там, на несамовитій спеці, уся небагатолюдна купка людей була не жвавіша за нас і мляво жувала сало і голубці..

Чао, панове!

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211387&sc=photos

Копіювання файлів в Windows 8

Новий діаложек:

 

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5eiE1qXyiBw&w=448&h=252&hd=1]

]

 

Зручно навіть не те що можна бачити всі поточні копіювання в одному вікні (хоче це теж зручно), але і те що можна копіювання поставити на паузу. Ясно що файловий менеджер все одно зручніше, але більшість таки користується експлорером і не париться.

The Chemical Brothers–2007 – We Are The Night

 

Пречудова суміш electro, techno та pop від людей які це перкрасно роблять вже не перший рік.

Саме та музика для нічних поїздок, спокійних застільних розмов та повільної дискотеки у колі друзів.

Таке собі трошки сумне, трошки жваве ритмічне бумць-бумць з повторами семплів і попсовими напівспівами-напівречетативом.

http://www.allmusic.com/album/we-are-the-night-r1069024

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=dDj7DuHVV9E&feature=BFa&list=AVGxdCwVVULXej96ovepRTMjkYz2MVyNmd&lf=list_related]

Monday monday (2009)

 

Коротенький британський серіал (усього 7 епізодів) з доволі бадьорим началом і під кінець доволі нудними серіями.

Починається все про всяку брутальщину і жесть на роботі у великій корпорації, але закінчується нажаль історіями “про стосунки”.

Але тим не менш відзначу що знято і зроблено класно. І перші 3-4 епізоди безперечно варті уваги і часу. Що з ними потім таке сталося і чого їх перестали знімати незрозуміло…

http://www.imdb.com/title/tt1253090/